просячи про правду.. чи готова ти прийняти будь-яку правду?

це було більше 10 років тому. я навчалася на 3 курсі практичної психології, і тільки-но пішла на першу ступінь Гештальт-Терапії. 1 ступінь ще не дає кваліфікації гештальт-терапевта, і вона більш ознайомлювально-терапевтична. по типу групової терапії. я таких 1х ступенів пройшла десь 3, до початку навчання на 2 ступені. просто для себе.

але на той момент я ще не висувалася на терапію серед групи. я слухала, спостерігала, включалася в дискусії, ділилася почуттями, спостерігала за своїми, робила вправи, але от власне сама не працювала як клієнт безпосередньо.

я їздила до Харкова, але одного разу мій терапевт проводив таку групу й в моєму місті, у Сумах, просто вона пізніше стартувала. його менеджер написав мені, що в терапевта є час до відправлення потяга, і, якщо я хочу, то можу потрапити до нього на терапію. я тоді ще не розуміла, не знала, яка черга з клієнтів до нього буде зараз і яка це вдача реально потрапити на терапію. але ж і тоді я пішла. це була разова зустріч, постійну терапію в нього я стала проходити вже набагато пізніше.

терапевт абсолютно не знав мого міста. його ж власного офісу тут не було. отож він запропонував мені обрати якесь нейменш людяне кафе. я підібрала ідеальне місце, де майже нікого не було, в напівтемряві, з м'якими стільцями та смачним чаєм у красивих чашках. одна з причин, чому я обрала це кафе було й те, що там було дозволено палити.

я дуже добре пам'ятаю ту неформально-терапевтичну зустріч.

я розповідала про свої стосунки. як я підозрювала дещо, і коли спитала більш прямо свого хлопця, після деяких спроб втекти від розмови, він все ж таки відповів, й мої підозри виявилися правдивими. знаєте, я не параноїк, але я спостережлива й інтуїція в мене непогана.

і тоді я розізлилася на те, що це не було сказано на старті стосунків. й одночасно засмутилася, бо все ж таки хотіла помилятися.

і тоді мій терапевт задав мені питання: "а просячи про правдиву відповідь, чи готова ти прийняти правду?"

пройшло 10 років. а я досі, бажаючи щось спитати, питаю себе: "а чи приму я будь-яку правду?" і запитавши, коли відповідь мене засмучує, трохи прийшовши в себе, я питаю: "ти ж сама просила правди. ось ти її чесно отримала. і що? якого чорта ти питала? полегшало?"

чому ми так прагнемо чесності від інших, коли так часто вона зовсім не приваблива. нестерпно. скоріш тут важлива сама конкретика. вийти з підвішеного стану невизначеності. щоб розуміти, як бути далі. але це питання ніколи не завадить собі задати "бажаючи правда, чи буду я готова прийняти її, якою б вона не була? а чи варто питати, якщо ні?"

а ще, не зважаючи на те, що в тому кафе можна було палити, наприкінці зустрічі я усвідомила, що не курила жодної цигарки. й поділилася цим з терапевтом. на що він сказав "можливо, коли ти дійсно зустрічається зі своїми почуттями, тобі це не потрібно".

 

ми вийшли кафе, попрощалися, він поїхав на вокзал, а я пішла на побачення.