підходящий стиль виховання

«La Ronde» d’Elisabeth de Stoutz (1854-1917).

колись, в темі дитячих травм, мій терапевт сказав дуже цінну фразу "непідходящий стиль виховання". і ці слова певною мірою розширили моє сприйняття того, чому і як у нас формуються стійкі психологічні проблеми.

не тому, що ти "не такий". не тому, що батьки "не такі". а тому, що ви між собою не створили здоровий контакт. в цьому, звісно, головна роль батьків, бо вони є дорослими. але за відсутності розуміння особливостей своєї дитини та своїх власних такий контакт встановити неможливо.

в цілому, це актуально для будь-яких стосунків, просто зі стосунків з батьками усе починається.

звісно, є базові речі на які можна спиратися апріорі, без урахування індивідуальних особливостей: просто подивіться декларацію прав людини, щодо дітей - ще й саме дитини. але навіть тут, кожна людина індивідуально реагує на порушення цих прав. банальний приклад: бити дітей не можна. але часто можна почути щось на кшталт "а мене били, і нічого, було за що" - і загалом можна бачити, що людина ця не стала ні садистом, ні мазохістом, без явних ознак розладів особистості etc. наслідки є, але не завжди глобально змінюючи життя в гіршу сторону. а хтось став. а когось це травмувало на все життя і заважає повноцінно жити. чому ж так? бо є вроджені особливості, які батьки не можуть передбачити і на які не можуть вплинути ніяк, окрім прийняття та виховання враховуючи, що такі особливості є.

тож ми можемо передбачити наслідки, як позитивні так і негативні лише стосовно загальних особливостей людської психіки. власне, це як мінімум і є ті самі права людини, не на пустому ж місці їх сформували - вони враховують ці особливості, хоча їх і більше. і так, якщо казати про те, що бити дитину не можна - то не лише тому, що це принесе негативні наслідки, то і позитивних теж ніколи, якщо дивитися з точки зору не ситуативної слухняності. якщо нічого погано не сталося, це не значить, що сталося щось хороше. врешті решт, найчастіше все ж погане породжує таке ж саме, очевидно це чи ні.

ми приходимо у цей світ з незримою історією. прихильники езотерики можуть назвати це якимись родовими травмами чи кармою, але насправді нічого надприродного тут немає. це певною мірою таємниця, але лише тому, що пізнання нашої психіки нескінченне. у цієї таємниці є наукове обгрунтування. гени, та те, як вони переплелися між собою, бо з кожною новою людиною у сімейній ланці додається щось нове. чи знаємо ми усі ці нюанси? найдосвідченіший генетик не відповість на всі ці питання. що відбувалося з організмом батька та матері до та на момент зачаття? як проходила вагітність, що відбувалося з матір'ю фізично і психологічно? як пройшли роди? і це лише те, що сталося до народження дитини. і майже усе - непередбачуване, чим раніше в цій ланці, тим непередбачуваніше, аж до повного незнання, неможливості знання.

потім потроху передбачуваніше, принаймні, якщо постаратися, то можна згадати та зрозуміти - як проходило годування дитини, відлучення від грудей чи його відсутність і таке інше. хоча і це може переживатися по-різному, тому що дитина прийшла у цей світ вже маючи свою історію, вже маючи індивідуальність. але так, ми можемо знати та врахувати етапи вікового розвитку та їх особливості, і чим менший вік - тим більший вплив на психіку дитини здійснюють близькі та інші. і теж - чим ближча людина, тим більший вплив, але життєві обставини мають значення. усе це переплетено. 

і ось що ми маємо: коли народжується дитина, в неї вже є певні особливості, про які ми просто не знаємо. і думаємо, що можемо зробити з неї усе, що завгодно. дякувати Богу, зараз все ж таки хоча б намагаються більше дізнатися про здорове виховання. принаймні, лупцюють дітей вже рідше. я рада, що є якісна література і батьки мають до неї доступ, а головне - бажання кращого для своєї дитини (в цілому, навіть явно травматичне виховання може бути з бажання кращого) та готовність вкладати у це свої зусилля. проте література - це завжди про загальне, або навіть те, що підійшло автору й певним людям зі схожими історіями. чи про те, що підходить в рамках суспільства та оточення, в якому живе людина. і в кожній країні можуть бути свої приколи.

наприклад, в Україні пропаганда годування грудьми аж до 2х років, і вам наведуть купу аргументів "за", а у Франції це щось неадекватне і вам так само наведуть мільйон аргументів проти цього. а є банальні теорії психічного вікового розвитку, за якими не праві ні ті, ні інші, але і в теоріях можуть бути різні нюанси, на те вони й теорії. є індивідуальний досвід кожної людини, який може не співпадати ні з чим з того, про що пишуть у найпопулярніших книжках, які мільйонам допомогли (хоча чи допомога це насправді теж не завжди незрозуміло, бо так само непередбачувано).

отож, ця величезна кількість інформації про те, як правильно виховувати дитину може стати не меншою проблемою, ніж її відсутність. і це не лише про виховання дитини. це про будь-що зі словом "правильно". а популярна література з серії "правильні стосунки" чи "правильне виховання" не можуть бути однозначно правильними, бо неможливо застосувати до всіх одне правило. а таких книжок мільйон, і ще й ці "правильно" в усіх різні. в результаті ви й самі з розуму зійдете. і від кожної нової книжки відчувати провину за те, що зробили так, як говорили у попередній.

немає універсальних правил. є загальні закони роботи людського мозку, але це вивчають психологи за спеціальними підручниками та у досвідчених викладачів. мозок, який матеріальною базою для психіки, який сформувався ген-ген коли. а вже виходячи з цього й самим можна зробити висновки. але закони то в нормі, а є ще як в патології вони змінюють. і це вже наступна історія. і все це дає просто базове розуміння, певну основу, що найчастіше майже ніяк не стосується того, про що говорять популярні експерти з виховання.

тож це виглядає десь так: мозок з усіма своїми законами функціонування (більше 2 мільйонів років тому мозку у Homo Sapiens), який працює досі так само (тому ми можемо на це спиратися і його змогли дослідити) - усі ці 2 мільйони років генетичних трансформацій і формування мільярдів різних генетичних комбінацій - генетичні комбінації всередині однієї родини - вагітність та пологи  - народження і подальший розвиток за законами роботи мозку та з усіма отими неймовірними таємничими генетичними процесами .. і просто дитина отака, яка вона є з усією цією історією потрапляє у соціум, в першу чергу в прямо й переносному сенсі у руки своїх батьків.

це як отримати зернятко рослини, не знаючи, що це за рослина. але це не значить, що з неї можна буде виростити те, що прийде в голову тим, хто її вирощує.

що це за рослина стане видно, коли вона виросте. але щоб вона нормально росла і розвивалася, треба уважно спостерігати за нею, щоб бачити, що саме їй краще. для своєї зручності в догляді за нею ми, звісно, маємо певний вибір - хто буде коли її поливати, але знаючи, як взагалі часто потрібно це робити саме для неї. чи в яку кімнату поставити, але враховуючи, скільки світла їй потрібно. ми можемо обрати дизайн горщика згідно своїх смакових уподобань, але такого розміру, який потрібен рослині. ми можемо обрати ту чи іншу марку, яка робить добрива та грунт, але саме такий, який потрібен цій рослині. ми маємо знайомитися з нею та вивчати її, щоб правильно піклуватися про неї. у цьому може допомогти спеціалізована література, але саме про цей вид рослин, і підвид, а не ролик на ютубі чи книжка про рослини загалом. так це ж ще просто рослина. 

людська психіка набагато тонша незрима матерія. та й насіння рослин ми обираємо й купуємо які бажаємо. принаймні, вони підписані. а яка народиться дитина - непередбачувано.

яка тоді взагалі роль сім'ї у вихованні? саме у тому, щоб воно було "підходящим". ми не знаємо цього на старті, тому можемо спиратися лише на загальновідомі факти. але поступово розкриваються особливості. і не завжди вони викликані вихованням, дитина могла такою вже прийти в цей світ. і завданням батьків буде не заважати їй розвиватися такою, яка вона є в її найкращих проявах, мінімізувати вплив того, що може викликати найгірші (точніше - дезадаптивні) прояви, якщо це взагалі у владі батьків. підтримувати і піклуватися, поки і коли це важко чи неможливо самостійно..

більшість порад з правильного виховання занадто узагальнені. треба знати як працює мозок людини, як розвивається психіка на даному віковому етапі, а далі - спостерігати і вивчати саме свою дитину і самих себе теж не завадить. і от тоді вже більш вузьконаправлено можна ще щось почитати/подивитися. але навіть найвузьконаправленіша інформація не може врахувати всього про конкретну дитину. це все одно особисте знайомство.

тому.. не завжди дуже коректно казати про погане чи хороше виховання, правильне чи ні, коли про дитину нічого невідомо. саме тому мені так сподобалися слова про підходящий/непідходящий стиль виховання для конкретної дитини. саме непідходящий стиль може травмувати, не розвинути сильні сторони, посилити слабкі, дезадаптувати.. хоча й подаватися як досить правильний.

тому, загалом я б сказала, що ми можемо лише спиратися на наукові факти, загальноприйняті права людини, дитини. пізнавати свою дитину (і себе теж) і шукати те, що їй підходить в умовах того соціуму, в якому вона живе. сходити самому чи зводити дитину до психолога за потреби, бо часом "у своєму оці колоди не бачиш". та й батьківські потреби теж не забувати. при цьому ідеальними ніхто з батьків та дітей все одно не буде і з цим теж варто змиритися.