про брехню та довіру

безсумнівно, довіра - базова штука для стосунків, відповідно брехня дуже руйнує довіру і стосунки теж. але давайте не будемо берехати самі собі, як казав доктор Хаус: "брешуть усі". ми й самі себе нерідко обманюємо.

але ми не брешемо постійно й усім підряд.

якщо не говорити про патологічну брехню. чи політичну. чи якійсь лівій людині, яку може ніколи не побачиш більше, просто щоб мозок не виносила. я про таку, яка трапляється в близьких міжособистісних стосунках: з друзями, рідними, коханими. в тих стосунках де на довірі тримається усе.

чому тоді люди брешуть?

логічно, це страх сказати правду, бо за правду "щось буде". інколи це "щось" надумане взагалі. але і відчуття що ти обманюєш - неприємне. і неприємно, коли тобі не довіряють.

довіра є базою для міжособистісних стосунків і коли ти дійсно довіряєш, а потім стикаєшся з обманом, це боляче. інколи ми вже підозрюємо про обман, і незважаючи на очевидні речі продовжуємо вірити, бо не хочеться розчаруватися. людина, що бреше, боїться "покарання". людина, якій брешуть, боїться того, що їй потім з цією правдою робити.

 

чи готові ми прийняти будь-яку правду?

про прийняття я кажу не у сенсі змиритися з тим, щодо чого нас обманювали (бо якщо приховували часто ж це дійсно те, що нам не подобається) і не у сенсі прийняття самого того факту, що нам брехали. а скоріше в сенсі прийняття - як емоційної реакції і готовності до подальшого конструктивного діалогу.

і от треба добре знати себе, щоб передбачити власні емоційні реакції. краще питати про правду, коли ми в стані емоційно її витримати не зруйнувавши ні себе, ні іншого. і також крім передбачення власної емоційної реакції на виявлення факту обману, розуміти наскільки вірогідно, що вона є взагалі. бо якщо її немає, то відсутність довіри теж не дуже приємно. 

це дуже тонка межа.

ми маємо звернути увагу й на те, наскільки реалістичними є наші очікування. є речі, які очевидно що можуть відбутися, навіть якщо нам це неприємно, просто тому, що ця людина ось така. вона й не хоче нам робити неприємне, і боїться наших реакції, але інакше не може. тут треба пережити відчай і або залишитися з цією людиною, вже не вимагаючи цього - і вона не буде брехати, або піти.

але не від усіх підеш. наприклад, від дітей)) і є велика різниця в тому, брешуть дорослі чи діти. постав перед дитиною торт і скажи його не їсти, вона його з'їсть скаже що це не вона)) дорослому теж важко стриматися може бути, але воля більш сформована.

брехня дітей має ще цікаву сторону - це про інтелект. креативність. треба ж додуматися як перехитрити людину з більшим життєвим досвідом! звісно що не потрібно за це хвалити, але й не сильно сварити - ми маємо направити інтелект і фантазію в конструктивне русло.

чи має бути якесь покарання? як взагалі реагувати?

найкраще, знову ж таки, почати діалог про те, що ви виявили брехню, коли ви в емоційно стабільному стані, а не відразу, як дізнаєтеся, бо можна зірватися, травмувати дитину і правду вам малоймовірно що скажуть все одно. навчаться краще брехати. коротше, нічого хорошого.

в момент,коли дитина скаже правду, з нею відбуваються складні переживання. їй одночасно стає легше від того, що більше не потрібно брехати й лишається страх покарання, навіть страх втратити любов. вона може почати плакати.

обійняти. подякувати за правду. але й не варто й замовчувати про свої почуття. варто сказати, що ви засмучені через обман, й можливо більше, ніж через сам вчинок. спитати чому дитина збрехала. яким чином вона це провернула - так водити вас за ніс)) не відчитувати, а вести діалог. поговорити про важливість довіри у стосунках. можливо, пояснити, чому щось треба чи ні робити, щодо чого дитина збрехала, обґрунтувати свої вимоги і пояснити, що певні наслідки будуть - як від того, що вона зробила з причинно-наслідкових зв'язків так і щодо того, що вона брехала - необхідна якась компенсація чи обмеження, принаймні, тимчасові. в залежності від масштабу. 

але інколи аналіз ситуації може призвести до усвідомлення, що від дитини багато вимагають чи вимагають щось, на що вона не здатна, чи якихось вимог та заборон занадто багато. передивитися це. знайти інші рішення. домовитися обговорювати такі ситуації. тощо.. 

дати дитині зрозуміти, що ви їх все одно любите. самим не брехати дитині.

частково з дорослими це теж працює. але в дорослих є розвинена сила волі. від дорослих можна піти. з дітьми складніше, але тут ми дорослі, і можемо більше впливати на те, якими будуть наші стосунки з дітьми.