негативний негатив

 

знаєте, як це буває - коли хтось засмучений, хочеться підбадьорити. і як терапевт я розумію, що це часто працює навпаки, і в роботі я слідкую за цим, але в повсякденному житті в мене це теж може бути певною автоматичною реакцією.

якось моя донька була дуже засмучена. я висловила розуміння того, що вона відчуває, намагалася її втішити, підбадьорити, на що вона з відчаєм відповіла: "ти завжди намагаєшся знайти щось хороше! ти завжди говорила лише про хороше!" і цей фідбек став моїм реальним усвідомленням: їй потрібно інше. їй потрібно, щоб я бачила в цьому таку ж трагедію, як вона сама.

була ще схожа ситуація. зламалася шафа, і я, звісно не в захваті від цього, але просто роблю те, що треба - намагаюся привести її до ладу. донька плаче й кричить, що їй треба речі скласти, що за фігня і т.д. це ніяк не допомагає сконцентруватися, звичайно, і до мого роздратування ситуацією з шафою додається роздратування тим як волая донька. я продовжую розбиратися з шафою і кажу, що мені теж не подобається ця ситуація, але я не б'юся в істериці, а просто намагаюся все виправити, бо тільки це допоможе. вона здивувалася:

 - ти теж злишся? чому тоді ти така спокійна? - ну так, звичайно, злюся. просто якщо я впала в істерику, то це ніяк не вирішить проблему. 

 - так як я можу знати, що тобі це не подобається, якщо ти ніяк не показуєш!

з усмішкою питаю:

- а що, мені треба так само волотати як і ти?

-нуу.. так

після цього вона заспокоїлася й стала мені допомагати. їй потрібно було знати, що я теж відчуваю хоч приблизно те, що й вона. 

ми йшли до школи, вона обурювалася щодо того, що туди треба ходити, рано прокидатися і т.д. і замість раціональних відповідей, пояснень і т.д. почала обурюватися разом з нею, поступово переходячи від серйозного невдоволення до гіперболізовано-смішного, називаючи школу і цю систему, що треба так рано прокидатися й не вийде спати до обіду абсолютно несправедливою (я дійсно вважаю, що це жахливо, бо люблю довго спати😅) через три хвилини їй теж вже стало смішно, ми просто дійшли відчаю і потім спокійно прийняли той факт, що іншого виходу нема. тема була закрита.

отак моя донька стала ще тим супервізором😅

замість тисячі раціональних пояснень і питань. пошуку позитивних сторін. спроб іншого погляду на ситуацію. замість тисячі цих кліше... без втрачання власної внутрішньої реальності, дозволити собі емоційно зануритися в світ іншого, зустрітися з тією частиною себе, яка відчуває чи має досвід відчуття того самого. стати емоційним фідбеком. а потім вже можна про щось раціональне говорити і робити щось конструктивне. якщо воно взагалі ще буде треба.

людині потрібна інша людина для того, щоб щось пережити. інша жива людина з живими емоціями та почуттями.

 

"давай депресувати разом" 

(с) Джанні Франчесетті