IPSRT та лікування біполярного розладу

Пройшла короткий навчальний курс з IPSRT – міжособистісної та соціальної ритмічної терапії. Ця терапія має на меті допомогти людям з розладами настрою покращити свої симптоми шляхом розуміння та роботи з їхніми біологічними та соціальними ритмами. Вона базується на доказах та зосереджена на методах покращення дотримання режиму лікування, управління стресовими життєвими подіями та зменшення порушень їхніх соціальних ритмів і щоденного розпорядку. Вона спрямована на усунення основних порушень біологічних ритмів, поширених у людей з розладами настрою, допомагаючи їм встановити більш регулярний щоденний розпорядок і, як наслідок, покращити свій настрій. IPSRT також навчає пацієнтів профілактичним методам, щоб уникнути майбутніх рецидивів.

Багато пацієнтів з біполярним розладом, навіть без цього лікування, спостерігають і розуміють, як нестабільність їхнього життя, графіків тощо дестабілізує їхній настрій і провокує рецидиви.

Тому зрозуміло, що ця терапія має на меті просто надати більше психоосвітньої інформації про те, як це все працює, і запропонувати підвищену підтримку. Але це підтримка в їхньому розумінні є з великим відсотком контролю. Вони зазначають, що пацієнти з біполярним розладом самі прагнуть цього контролю, тому що вони мають неконтрольоване життя. І по-суті зовнішній контроль відіграє чітку роль: пацієнти заповнюють форми та виконують завдання, тому що вони підзвітні терапевту. 

Але чи дійсно вони цього хочуть і будуть довго залишатися в такій системі?

Я б тут посперечалася...

Можливо, хтось цього хоче.

Можливо, спочатку.

Але рано чи пізно це може стати дратівливим.

І я, чесно кажучи, не прихильник директивних методів, де пацієнтів треба контролювати. Хіба що на початку і в дуже важких станах, поки людина ще нічого про свій розлад не знає.

І хоча всі пацієнти, ймовірно, стикаються з опором у терапії, люди з біполярним розладом частіше за всіх інших саботують свої ліки чи психотерапію.

Людині з біполярним розладом не тільки доводиться дотримуватися цього розпорядку, що є неприродним для неї, це дуже незвичний спосіб життя.. і той темп, ритм та стиль, які вони пропонують, ще й крім того, часто обмежує певні спонтанні задоволення, і ще до цього людині також доводиться постійно заповнювати та звітувати про всі ці речі.

Так, ззовні все здається логічним і раціональним, але внутрішньо людина залишається ірраціональною в багатьох аспектах.

Я не проти таблиць чи домашніх завдань, і іноді я їх даю, навіть якщо це не "по-гештальтистськи" 

Але є набагато глибші аспекти, які заслуговують на нашу увагу. Домашнє завдання домашнім завданням, режим режимом, але є багато інших речей, які, на мою думку, слід обговорювати в терапії.

Існує багато складних внутрішніх конфліктів та екзистенційних питань, які загрожують зруйнувати всю цю рівновагу не менше ніж проблеми про які вони говорять. Через які, я б сказала, усе це відбувається взагалі. 

У глибині душі багато людей з біполярним розладом, особливо 2 типу, які переживають важкі депресивні епізоди, але також гіпоманічні епізоди (без психозу чи інших серйозних проблем, а просто з дуже гарним настроєм, високою продуктивністю та зниженою соціальною тривожністю), прагнуть цієї гіпоманії!

Іноді вони чудово знають, що це призведе до жахливої депресії. Але можуть підсвідомо прагнути провокувати такі епізоди самі, виходячи з ідеї, що принаймні один короткий період їхнього життя буде приємним. Звичний емоційний діапазон, який переживає не-біполярна людина, може бути вкрай нестерпним для того, хто звик все відчувати інтенсивно. Якщо було енергійно, продуктивно, весело в гіпоманії і це не призводило до проблем + важкі депресивні епізоди, а потім усе вийшло в нуль - то якби так, немає страждання в депресії, але разом з тим тих гіпоманіакальних періодів теж немає. Усе рівно. Для людини без біполярно розладу це не проблема, вона завжди так живе. Але в людини з БАР є інший попередній досвід. В людей з БАР найширший емоційний діапазон, і те, що є нормою для людини без БАР, той рівень емоцій, для людини з БАР може бути дуже мало інтенсивним, і нею може відчуватися як апатія, хоча по-факту це звичайна стабільність. Це може спочатку порадувати, але потім стати нестерпним настільки, що людина буде готова пожертвувати стабільністю свого настрою, відсутністю депресій, заради рідких моментів гіпоманіакального натхнення.

Бо не завжди люди з БАР не розуміють, як вийти в стабільність. За умови гарної психоедукації та нормального, а тим паче високого інтелекту це швидко стає очевидним.

Річ у тім, що такий спосіб життя для них дуже незвичний, навіть нестерпний, і часто вимагає повної перебудови їхнього щоденного розпорядку. Це також ще одна форма нестабільності в їхньому житті.

Зрештою, їм може просто стати дуже нудно, і вони почнуть навмисно створювати самі собі проблеми. Ще й якщо є коморбідність з межовим розладом особистості, а ця коморбідність зустрічається дуже часто.

Можливо, іноді ця нестабільність була їхньою формою стабільності.

Втім, мені сподобалося, що на курсі була підтверджена і моя гіпотеза щодо режиму. Багато хто вважає що потрібно лягати спати раніше, і в цьому є проблема збитих циркадних ритмів. Проте часто це є спробою переробити "сову" на "жайворонка". А більшість людей з біполярним розладом є "совами". І такі спроби нічого не дають, окрім ще більшої дестабілізації. І це не лише людей з БАР стосується, просто вони є більш чутливими до змін в режимі. Людина може лягти спати о 10, але чи засне вона від цього о 10? Їй починають діагностувати тоді інсомнію. Призначати ліки для сну. У той час, коли якщо б людина лягла спати о тій годині, о котрій вона дійсно хоче спати, то заснула б може моментально. Справа не в тому, щоб раніше лягати спати і раніше вставати, а щоб робити це у підходящий для себе час, щоб була нормальна кількість годин сну і ось тут вже, нехай це буде пізно, але в стабільних рамках. Я "екстремальна сова" - я хочу спати не раніше 2 ночі й з власної волі раніше 10 не прокинуся. Але я сплю глибоко, не прокидаючись. Це не безсоння. Тому просто треба зберігати цей графік - з 2х до 10-11. І так само може бути в інших свій оптимальний режим. Проблема в тому, що цей світ створено "під жайворонків", але це не значить, що лише цей ритм є нормою. Тож ці мої думки і спостереження курс підтвердив об'єктивними даними. 

Далі цей метод торкається питання міжособистісних стосунків. Бо це теж про стабільність.

І так, я не можу не погодитися з тим, що боротьба з ізоляцією та стабільні стосунки важливі, і так, це можливо.

Але людина повинна цього хотіти.

А що, якщо вона цього не хоче?

Якщо керувати своїм розкладом ще півбіди, але стосунки з іншими ще складніші…

Це може здатися дивним, але насправді не всі обов'язково хочуть серйозних стосунків чи сім'ї. І навіть якщо вони хочуть, то можуть мати такі вимоги для інших, такі особливості прив'язаності, що таку людину ще спробуй знайти.

Є також ціла низка особистих факторів, які можуть впливати на вибір людей навколо нас, та багато іншого. І зараз ті, хто в еміграції, можуть це бачити теж незалежно від того є в них розлади чи ні. Мало того, що треба знайти цікаву людину, так ще і треба прорватися крізь мовний бар'єр. І де шукати? Як? Коли ти жив усе життя в одному місті, чи декількох, де звісно за роки навчання, роботи тощо може назбиралося чимало людей, навіть якщо ти інтроверт, то як буде з цим при еміграції? І супутній для багатьох в ній тривожності й депресії, вже не лише з біохімічних, але і психологічних причин? Це не питання яке можно легко вирішити за 12 сеансів з рекомендаціями "та сходи до бібліотеки чи запишись на гурток по інтересам". 

Ну і що далі? Вони порівнювали ефективність свого методу лише з традиційною когнітивно-поведінковою терапією та сімейно-фокусованою терапією, які досі рекомендуються, але ж не з іншими методами, психодинамічними чи гуманістичними в контексті тривалого лікування, також в поєднанні з медикаментами, як і інші?

Але ж у гештальт-терапії міжособистісні стосунки досліджуються як раз таки дуже глибоко і це відбувається само по собі, виходячи зі специфіки методу.

Це ж терапія контакту: з собою, з іншими, зі світом. І вона набагато глибша. 

Отже... Я, безумовно, отримала щось корисне з цього курсу, але не бачу сенсу заглиблюватися в метод далі.

Тим більше, що я вже знала 90% теорії, бо багато читала про біполярний розлад, живу з ним, і багато речей інтуїтивно та логічно зрозуміла давно, як у терапії, так і поза нею.

Цей курс дозволив мені офіційно підтвердити певні моменти та структуру. Розглядали теорію, структуру проведення терапії, демонстраційні сесії і було надано багато матеріалів для діагностики, роздаткових матеріалів для пацієнтів, літератури. Для деяких завдань надаються анкети та шаблони табличок самоконтролю, тож так, я можу використовувати їх для домашніх завдань інколи (і сподіватися, що вони будуть виконані 😂)

Але якщо комусь справді потрібно знати, що я маю якесь спеціальне навчання саме щодо роботи з біполярним розладом, то можу пред'явити гарний сертифікат, навіть якщо в самому сертифікаті немає жодного слова про біполярний розлад)))