хто є експертом в терапії??..

 

здається, коли приходиш до психолога чи психотерапевта, він має знати усе - що, як і чому, він знає відповіді на всі питання і може видати список беззаперечно працюючих рекомендацій. він - експерт. він знає усе що знаю я і ще більше.

 

але це не зовсім так.

 

я можу сказати, що знаю достатньо для того, щоб працювати психологом, бо в мене є повноцінна освіта, самоосвіта і тому подібне. я можу сказати, що достатньо ерудована й різнобічна особистість. мій IQ вище середнього. але я не знаю усього. і ніхто не знає. в якихось сферах мій клієнт буде експертом, а я буду в них повністю дезорієнтована. може прийти геніальна людина, розумові здібності якої значно перевищують мої. неймовірно успішна людина, до якої мені далеко. 

навіть про той самий світ людської психіки - я не знаю усе, він такий самий нескінченний та неосяжний, як і космос.

 

що тоді ж рушійною силою терапії, як вона може працювати? той контакт, що народжується між двома людьми. так вже вийшло, що у моїй професії особистість нерозривно пов'язана з професією - те, як я працюю витікає не лише з того, що я знаю, але і з того, яка я як людина. і з того, яка я як людина, теж витікає те, що я знаю. а з іншого боку - мій клієнт, який приносить свої проблеми та переживання, проте він не є просто сукупністю різних проблем. з того, який він як особистість витікають проблеми, які в нього є, з того, які проблеми в нього є чи були - витікає те, яка в нього особистість. усе це єдине ціле. тобто, у терапії зустрічаються дві галактики, і терапія формує їхній власний Всесвіт.

 

і весь прикол в тому, що до кінця нічого нікому не відомо - ні про один одного, ні про самих себе, ні про те, що вийде з їхньої роботи. є певна статистика, є певна вірогідність, але ми не можемо ніколи бути впевнені до кінця. і ця впевненість би заважала. заважала б йти досліджувати світ іншого, бо який сенс, якщо я вже усе знаю.

 

на сотню клієнтів зі схожим поглядом на вирішення якоїсь проблеми, може, схожим з моїм власним, знайдеться один, хто побачить інше рішення. і заради цього варто до кожного підходити так, ніби він є цим одним. проте навіть якщо і схоже на інших в одному, в іншому питанні - теж щось може бути кардинально не так.

за основою дослідженого в тому, як працює психіка, завжди знайдеться щось, що або не досліджене, або воно ніколи і не буде досліджене на тому рівні, щоб бути для всіх однаковим і працювати за одним шаблоном.

ті самі психіатричні діагнози - це лише орієнтовний шаблон, для спрощення роботи, але вони не є однозначначною відповіддю на всі питання, що відбувається з пацієнтом, і за ними теж стоїть особистість, та і діагнози змінюють. самі психіатри про це говорять - не сприймайте діагноз як якусь характеристику людини. це просто шифр, назва, враховуючи яку можна щось робити. і кожен пацієнт залишається зі своєю індивідуальністю. принаймні, якщо/поки хвороба не зруйнує його особистість.

 

нам так само подобаються типології характерів, бо це дає якусь конкретику, яка дає змогу відчути контроль над ситуацією. але це досить примарний контроль. немає нічого абсолютного.

 

і тому мені подобається моя робота. це ніколи не нудно. це завжди цікаво. це загадка. хто прийде, що принесе, що стоїть за усім цим, чого клієнт хоче, як йому допомогти, як розвивається наш з ним контакт - усе це з кожною людиною неповторно. які неймовірні речі можуть сказати мої клієнти, які в них можуть бути глибокі роздуми. саме вони, в першу чергу, а не я, є експертами в своєму житті. саме вони знайдуть відповідь.

 

вони знаходять відповіді у розмовах зі мною, а я відкриваю для себе їх неймовірні світи. які мають зберігатися в моїй професійній скриньці таємниць, і якою я не можу розпоряджатися так, як своєю власною.

 

в чомусь, напевно, психолог схожий на Сфінксів, в доброму сенсі цього слова - робота сповнена загадок та зберігання таємниць.