вибір

Каспар Давид Фрідріх, "Мандрівник над морем туману"

цікава штука - питання вибору. виходу. здається надто песимістичним, що десь "виходу немає" і так само інколи абсурдно оптимістичною фраза "вихід є завжди". я схиляюся до того, що коли здається, що виходу немає, якийсь вихід таки є, просто він не такий, який хотілося, щоб був. навіть прийняття безвихідності чи її заперечення вже є певного роду "виходом". все одно щось з цього відбувається. ми або приймаємо або ні - і це теж якийсь вихід.

 

з пошуком виходу нерозривно пов'язана необхідність обирати. чи не лише суб'єктивне це наше сприйняття, що його може не бути? нам просто може не подобатися той факт, що потрібно обирати взагалі. коли ми обираємо, чимось приходиться жертвувати, ризикувати. це неприємно. усі варіанти можуть не влаштовувати. або усі потроху - там закривається одна потреба, а там інша, а от усього відразу в чомусь одному немає. тоді здається, що й виходу немає.

ми усі знаємо, що відбувається від намагання всидіти на двох стільцях. якщо тобі вже потрібні два різні стільці, то, може, насправді тобі не потрібен жоден з них. ти просто шукаєш компроміс, в якому ніколи не буде зручно, так само як коли одна половина тіла на одному стільці, інша на іншому. та й стільці не витримають. чи хоча б один з них. то ж так вибір всеодно буде зроблений.

 

ми маємо право не обирати. але так як ми живемо в соціумі, в постійній взаємодії, якщо вибір не робимо ми, то його зроблять за нас інші - і тоді ми просто постанемо перед фактом.

 

ми маємо право не обирати, тоді до нас може прийти осяяння й питання вибору вже не буде поставати. вже усе буде очевидно. але в цьому випадку треба дійсно побути в глухому куті. усвідомити, що виходу немає, вибору немає. зізнатися собі, що ти не знаєш, що робити та не робити аби що, аби тільки зробити. не намагатися всістися на два стільці, а постояти, і стояти до тих пір, поки сам собою на якийсь з них не сядеш. чи взагалі ляжеш на підлогу або підеш шукати третій. не гнатися за двома зайцями - не гнатися за жодним з них. можливо, тоді усвідомиш, який вартий зусиль. або ж - що тобі жоден насправді не потрібен.

коли ж ми кажемо, що "в мене не було вибору", це просто значить, що він вже був зроблений.

 

і будь що з вищеперерахованого призведе до якось результату, що б ми обирали чи не обирали. бо всеодно рано чи пізно щось відбувається, змінюється.

 

коли ми не робимо вибір, ми всеодно його робимо.

 

питання в тому, свідомо чи ні.