чи потрібен усім психолог і чому

хтось каже, психолог не завадить усім, хтось каже, що його можна легко замінити друзями.

на мій погляд, праві й ті, й інші. тільки є нюанси.

по-перше, є різна психологічна допомога. є психологічна допомога власне як допомога, психотерапія власне як лікування, коли ми говоримо про певні критичні випадки, в яких вона ще й нерідко поєднується з медикаментами або власне сама по собі є методом лікування в першій лінії: це глибокі травми, підвищена тривожність, психологічна депресія, розлади особистості etc, другою лінією лікування після медикаментів - коли тривожність вже стає тривожним розладом, великий депресивний розлад, біполярний розлад, шизофренія. але в останніх випадках в першу чергу йдуть медикаменти, а потім терапія, і в принципі, якщо людина адаптувалася та стабільно приймає ліки, то може й не відчувати потребу в терапії. проте крім цього є ще дещо.. про це потім.

по-друге, окрім "лікувальної" терапії, є ще терапія розвитку. коли вже все добре, але хочеться ще краще, більше розкрити свої сильні сторони, більше пізнати себе. врешті решт, якість життя можна підвищувати нескінченно. в такому випадку якщо є така мета - то терапія допоможе, але з людиною нічого поганого не станеться, якщо в неї не буде такої терапії.

по-третє - ні, друзі психолога не замінять, бо дружба - це геть інші стосунки. психолог - це професія, це кваліфікація.

проте... якщо є дійсно гарні друзі, близькі, рідні, підтримуюче середовище, то психолог може просто не знадобитися, якщо це проблеми чи запити, які не підпадають під вищезазначені категорії (і то, з підтримуючим середовищем терапія і в даних випадках буде ефективнішою, швидше буде результат). очевидно ж, у кожної людини кожного дня щось відбудеться, періодично виникають якісь складнощі та проблеми. але хтось справляється з цим без психотерапії, а хтось ні. чому?

так, ці проблеми можуть бути наслідком клінічних обставин і тоді ми будемо фокусуватися на першоджерелі. але я кажу про відносно (бо усе відносно) психічно здорових людей, без розладів та травм.

коли ж достатньо підтримки від оточення, то будь-який стан чи проблема переживається легше. навіть якщо це клініка. а якщо не клініка, то тим паче. жінка посварилася з чоловіком, засмутилася/розізлилася- пішла на зустріч з подругою, поговорили - стало легше, і навіть проблема вже може здатися не проблемою, або рішення знайдеться. проблеми на роботі? - полаявся на начальника/підлеглих/співробітників у колі близьких - сім'ї, друзів.. - стало легше, і вже можна піти завтра спокійно на роботу. ну або не піти. теж спокійно. і так далі...

чому тоді з такими проблемами приходять до психолога, психотерапевта? якраз тому, що таких людей поряд немає. і тоді за запитом на вирішення такої проблеми треба бачити "мені ні з ким цим поділитися". "мене ніхто не чує". я зазвичай питаю, чого хоче клієнт від мене саме тут і тепер, як я можу бути йому корисна у тому, з чим він прийшов - і дуже часто я чую "хочу виговоритися. мені ні з ким про це поговорити". от що і є справжньою проблемою насправді.