Де закінчується природа та починаються ґендерні стереотипи

Доволі часто, обговорюючи ті чи інші ґендерні питання, деякі чоловіки та жінки починають наголошувати на тому, що ґендерне рівноправ'я суперечить справжній природі жінок та чоловіків, є неприроднім, а, отже, заважає адекватному розвитку людини та розкриттю її потенціалу, закладеному в неї природою. Це, в свою чергу, на думку прихильників таких поглядів, зумовлює подальші страждання людини, яка живе неузгоджено із законами природи.

На жаль, такі погляди є достатньо поширеними, навіть у колі психологів. На противагу їм є інша крайність –  ствердження, що стать ні на що взагалі не впливає. Я пропоную відійти від обох крайнощів і спробувати розглянути це питання більш широко.

По перше, давайте не плутати поняття "статі" та " ґендеру".

 

Стать та ґендер. Сутність понять та відмінності.

Ґендер (англ. gender – рід) – стать як соціальна категорія на відміну від біологічної статі (sex). Це соціальний конструкт, який охоплює соціальні можливості кожної статі в освіті, професійний діяльності, доступ до соціальної культури суспільства. Стосується він не тільки анатомо-фізіологічних властивостей, за якими різняться чоловіки та жінки, а соціально сформованих рис, притаманних „жіночості” та „мужності”.

Ґендер відрізняється від поняття „sex”, яке перекладається як „стать”, тобто як здатність або нездатність виношувати й народжувати дітей. Біологічна стать виражає природні, біологічно задані відмінності між чоловіком і жінкою. Якщо стать задається природно, то ґендер конструюється соціально та зумовлений культурою суспільства в конкретній історичний період.

Як ми розуміємо, стать – це біологічно зумовлена характеристика будь-якої живої істоти, і без спеціальних медичних втручань є незмінною. Стать зумовлює біологічні особливості та відмінності жінок та чоловіків, які проявляють себе ще починаючи з внутрішньоутробного періоду розвитку дитини. Наприклад:

·        Жіночі ембріони частіше, ніж чоловічі, виживають під час внутрішньоутробного розвитку. Ця тенденція зберігається і після народження.

·        Під час народження хлопчиків трапляється більше пологовий ускладнень.

·        Особи чоловічої статі більш схильні до хвороб і дисфункцій.

·        Новонароджені хлопчики переважають дівчаток у зарості, вони крупніші й активніші за дівчаток, у них вищій рівень обміну речовин, краще розвинута мускулатура, вищій поріг больової чутливості.

·        Дівчатка швидше ростуть, проте їхній ріст уповільнюється, як правило, після першої менструації, а хлопчики ростуть до 18 років.

·        Більш раннє дозрівання в жіночому типі розвитку, стабілізація функціонального рівня є загальною закономірність. Стабільність енергетичних і сенсорних величин, яка свідчить про високий рівень саморегуляції жіночого організму, є однією з найголовніших причин більшого поширення серед жінок випадків довголіття.

·        Організм чоловіків і жінок виробляє тестостерон, проте, у чоловіків у 10 разів більше. Цей гормон відповідає за розвиток кісток, м'язів, судинних систем, а також прояви агресивності. Також цей гормон стимулює вироблення ліпопротеїну, який закупорює судини, що спричиняє вищу поширеність серцево-судинних захворювань серед чоловіків, ніж серед жінок.

·        Для мозку також характерний статевий диморфізм. Окремі структури головного мозку у чоловіків та жінок відрізняються розміром, кількістю нейронів, наявністю дендритних розгалужень.

Статеві ознаки поділяються на первинні: статеві органи та високий рівень андрогенів у чоловіків, і високий рівень естрогенів у жінок; вторинні –  не пов'язані з репродуктивними відмінностями: різниця у будові тіла, постав, швидкості ходи, голосі та ін.; третинні – набуті якості, що мають свою специфіку у кожній етнокультурі та історичній епосі, стосуються жестів, міміки, пантоміміки, ходи, зачіски, прикрас тощо.

Отже, говорячи про стать, було б дивним і неправдивим стверджувати, що чоловіки та жінки однакові та мають однакові фізичні можливості. Чоловік не може народити дитину, а жінка не може накачати собі такі ж м'язи як і чоловік (в умовах прикладання однакових зусиль на тренуваннях та невживання гормонів). Те, що у жінки є груди і піхва, а у чоловіка –  пеніс, не стереотип, а факт. Це і є природа, біологічні відмінності між чоловіком та жінкою.

Але коли ми говоримо про третинні статеві ознаки, то маємо розуміти, що вони є не вродженими, а набутими, найчастіше, через наслідування манер/поведінки/стилю/ін. батьків суміжної статі, проте, не завжди та не обов'язково. Людина здатна і сама їх виробити або змінити, спираючись на власні уявлення про жіночність чи мужність, індивідуальні особливості та вподобання. Проте саме в цій площині зазвичай народжуються ґендерні стереотипи.

Ґендерні стереотипи як помилки сприйняття.

Психологічна сутність ґендерних стереотипів, їх види. Ґендерні ролі.

Стереот́ип (від дав.-грець. στερεός – твердий, об'ємний і τύπος  –  «відбиток») — це усталений шаблон мислення, забобон, як правило, не має безпосереднього відношення до реальності.

Психологія відносить стереотипи до помилок міжособистісного сприйняття, які, хоча з одного боку полегшують життя людини тим, що завдяки ним можна скоротити час реагування на змінювану реальність та прискорити процес пізнання, проте з іншого боку досить часто виявляються хибними та неточними припущеннями, які викривляють реальність. Виникаючи в умовах обмеженої інформації про об’єкт, соціальний стереотип може виявитися помилковим і виконувати консервативну і навіть реактивну роль, формуючи помилкове знання людей і суттєво деформуючи міжособистісну взаємодію.

Ґендерні стереотипи – набір консервативних, загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються статусу жінок і чоловіків, норм із поведінки, мотивів учинків і характеру потреб. Вони закріплюють існуючі гендерні відмінності і взаємовідносини.

Ґендерні стереотипи спираються на прояви маскулінності та фемінності. Маскулінність (чоловічність) – система властивостей особистості, які традиційно вважаються чоловічими. Передбачає відповідність власній статевій приналежності, прийняття ґендерних стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Фемінність (жіночність) – сукупність фізичних, психічних і поведінкових властивостей, яких очікують від жінки в певному соціумі. Відповідно до традиційних поглядів, це високий ступінь розвитку протилежних маскулінним якостей: пасивності, залежності, підлеглості, слабкості, емоційності, ніжності, тендітності тощо.

На базі ґендерних стереотипів формуються ґендерні ролі – зразки поведінки жінок та чоловіків, які ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю; сукупність загальноприйнятих норм і правил поведінки людей в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.

Соціальні статуси є складовими соціальної структури будь-якого суспільства. Це позиції, з яких відбувається взаємодія з іншими. Соціальні ролі визначаються як сукупність очікуваних щодо поведінки індивіда, котрий займає певну позицію в процесі взаємодії. Ґендерні ролі зумовлені диференціацією всіх членів суспільства на дві категорії – чоловіків і жінок – та передбачають очікувану від них ціннісно й нормативно визначену поведінку. Проте ґендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціальних статусів, а відповідно, й ролей, на такі, що їх можуть виконувати лише чоловіки або жінки. Біологічно зумовленими, а, отже, унеможливленими до виконання представником протилежної статі є лише кілька ролей: вагітність жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні ролі, які мають ґендерне маркування, тобто очікування щодо виконання представниками однієї з двох статей, зумовлені соціально-культурними, а не біологічними чинниками.

Культура кожного суспільства, як і уява соціалізованого в ній індивіда, містить узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки й жінки, та чим вони повинні займатися. Такі узагальнені усталені уявлення стосовно спільнот чоловіків і жінок загалом називають ґендерними стереотипами.

Ґендерні стереотипи виражають сприйняття, оцінку людини як представника певної статі через поширення характеристик певної статевої групи на всіх її представників без критичного усвідомлення можливих індивідуальних відмінностей. Отже, ґендерні стереотипи є набором загальноприйнятих норм і суджень про становище жінок і чоловіків, норм їхньої поведінки, мотивів, потреб. Вони часто диктують, приписують чоловікам і жінкам певні психологічні якості, норми поведінки, рід занять, професії тощо, цементують існуючі ґендерні розбіжності, часто ускладнюють оптимізацію процесів у сфері ґендерних відносин.

За змістом ґендерні стереотипи поділяють на чотири групи.

1.                Стереотипи маскулінності/фемінності. Чоловікам і жінкам приписують певні психологічні якості, особливості поведінки. Якості, які асоціюються з чоловіками, називають інструментальними, оскільки вони характеризують чоловіків як діячів, що впливають на світ. Якості, що асоціюються з жінками, називають експресивними, бо вони характеризують емоційне функціонування жінок у сім’ї, ставленні до дітей, чоловіка. Чоловіки і жінки здебільшого погоджуються з тим, що інструментальні якості властиві чоловікам, експресивні – жінкам.

2.                Стереотипи, пов’язані з відмінностями у змісті праці статей. Сферою жінок вважається емоційна, експресивна діяльність, у якій визначальними є опікуючий, виконавчий та обслуговуючий компоненти. Інструментальну сферу діяльності, яку характеризує творча, керівна, результативна праця, приписують чоловікам.

3.                Стереотипи, які закріплюють сімейні та професійні ролі відповідно до статі. Головними соціальними ролями жінок вважають сімейні (мати, господиня), чоловіків – професійні (керівник, шеф). Чоловіків оцінюють за професійними успіхами, соціальним статусом, а жінок – за господарськими вміннями, наявністю сім’ї та дітей.

4.                Стереотипи, пов’язані з привабливістю, критеріями оцінки зовнішності чоловіка та жінки. Наприклад, він – суцільна сила м’язів, вона струнка і тендітна. Маскулінність та Фемінність є нормативними уявленнями про соматичні, психічні та поведінкові особливості жінок і чоловіків.

Як універсалізація ґендерних ролей на початку 70-х років ХХ ст.. американським психологом Сандрою Бем була запропонована концепція андрогінії  –  поєднання в індивіді водночас жіночих і чоловічих властивостей. Андрогінна особистість убирає в себе найкраще з обох статевих ролей. Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності. Вона пов’язана з високою самоповагою, наполегливістю, ефективним виконанням батьківської ролі, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя. Андрогінна особистість має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко використовує його залежно від обставин.

Викривлення реальності під впливом ґендерних стереотипів.

Дивлячись на світ крізь призму ґендерних стереотипів, ми знецінюємо індивідуальні відмінності і особливості кожної людини. Стереотипи не просто так відносять до помилок сприйняття, адже через один-два факти ми можемо зробити хибний висновок про усю особистість. Якщо ми чуємо, що жінка займається нетрадиційною для жінок діяльністю, стереотипно притаманною більше для чоловіків, наприклад, організацією бізнес-проектів, то починаємо робити висновок, що і ця жінка загалом є більше подібною до чоловіка, з переважанням маскулінних якостей у характері та чоловікоподібним зовнішнім виглядом. Якщо ми дізнаємося, що чоловік робить щось нетипове для чоловіка у традиційному суспільстві,  наприклад, приготуванням їжі та вихованням дітей, то одразу ж автоматично починаємо приписувати йому традиційні жіночі риси у зовнішньому вигляді та манері спілкування. Тобто, ми розділяємо види діяльності та обов’язки за статевими ознаками, які, насправді, можуть досить успішно виконувати представники обох статей, які мають до цього відповідний хист.

Будь-які стереотипи значно звужують коло нашого сприйняття, провокують хибні висновки та неминуче призводять до дискримінації. Часто можна помітити, як ґендерні стереотипи маскулінізують розумові здібності та цілеспрямованість, а також фемінізують догляд за зовнішністю та турботливість. Стереотипізованій свідомості важко збагнути, що, наприклад, жінка-науковця або спортсменка не обов'язково виглядає як чоловік та не може впоратися із виконанням материнських обов'язків, а може мати жіночий вигляд та бути турботливою матусею одночасно із високими досягненнями у професійній діяльності. Так само у суспільній свідомості важко сприймається успішний у кар'єрі та зовнішньо маскулінний чоловік, який займається хатньою роботою та доглядає за немовлям. Через ґендерні стереотипи ми не можемо поєднати ці речі, нам здається, що вони виключають одне одного, хоча, як показує практика, це хибні уявлення. Піклування про своє потомство є природнім як для жінок, так і чоловіків, проте щоб полегшити цей процес та трохи розвантажити одне одного, подружжя зазвичай розподіляє сімейні обов'язки. І найефективніше цей розподіл буде відбуватися, коли він ґрунтуються не на традиційних уявленнях про жіночі та чоловічі ролі, а на індивідуальних особливостях кожної окремої сім'ї та її членів.

Роль ґендерних стереотипів у прагненні бути «ідеальною жінкою» чи «ідеальним чоловіком».

Через  ґендерні стереотипи ми починаємо гнатися за образом досконалих дружин та чоловіків, які можуть не лише заважати розвитку своїх справжніх якостей та втіленню істинних бажань, а і призводити до емоційного вигоряння.

Так, напевно, це дуже круто –  встати ні світ ні зоря, щоб прибрати у всьому будинку і приготувати всім сніданок, потім зробити ідеальний макіяж, зачіску ... Потім годинами займатися з дітьми або розвозити їх по садках / школам/гурткам, накупити віз продуктів, тягти самій важкі пакунки, потім продовжити готувати обід з 12 страв або 8 годин працювати і до вечора бути милою, турботливою і доброю дружиною і матір'ю. Але це неможливо. Рано чи пізно жінка втомиться. І бути «милою і доброю» буде вже вкрай складно тим більше. А, крім того, не факт, що ці зусилля оцінять. І тоді стане дуже прикро. І вийде, що спочатку жінка переживає, щоб все було гладко і щоб вона всім догодила, а потім відчуває провину, коли щось не виходить, або злість, що вона так втомилася і її жертви нікому не були потрібні. А можна спробувати трохи знизити стандарти до таких, які не будуть виснажувати. Адже рано чи пізно це самовдосконалення призведе до самознищення. Можливо, для ситного обіду або вечері буде достатньо 1-2 страв? А, може бути, чоловік сам зможе його приготувати? Або ж можна замовити їжу? Можливо, будинок не перетвориться на смітник, якщо прибирати в ньому не кожен день, а раз на тиждень? І, можливо, з цим також можуть допомогти близькі? Можливо, нічого страшного не станеться, якщо вранці у вихідний день дозволити собі просто поспати до обіду?

Орієнтуючись на стереотипи, ми не лише обмежуємо себе у вільному всебічному розвитку, але і своїх партнерів. Наприклад, жінка може мати великі здібності та бажання займатися кар’єрою, проте, чоловік виступає проти цього, тому що вважає, що такий стан речей був би ганебним для чоловіка, свідчив би про його нездатність прогодувати сім’ю та загрожував би його маскулінності.

Нерідко можна почути, як жінки скаржаться на те, як їм важко справлятися з домашніми обов'язками і турботою про маленьких дітей. І так, це дійсно іноді нелегко. Коли діти дуже маленькі. А особливо, коли їх багато, це дуже нелегко, навіть якщо нічого по дому не робити, а тільки займатися дітьми. І, звичайно, ж ми не можемо їх кинути напризволяще. Але, часом, коли мова йде про домашні обов'язки, які не такі вже й обов'язкові, виявляється, що насправді ніхто крім самої жінки їх на неї не звалював. А чоловік-батько був би, наприклад, зовсім не проти (навіть за!) так само брати участь в турботі про дітей, але дружина-мати-героїня не дає йому такої можливості. Як би через те, що у чоловіка це просто не вийде. Можливо, кілька разів і не дуже вийде, якщо він ніколи раніше цього не робив –  наприклад, заплести доньці волосся (дівчатка ж досить часто з дитинства тренувалися на ляльках). Але будь-яка здорова людина знатна навчитись. Буває і так, що сама жінка-мати вперше з чимось стикається, але вона нібито знає як це робити чи це її обов'язок (просто тому, що вона жінка), а чоловік нібито не знає і знати не може (просто тому, що він чоловік). Скажімо так, чоловік не може народити дитину і погодувати його грудьми. Все інше – в його силах. Замінити памперс, купати-одягати дитину, приготувати їжу, погодувати немовля, прибрати в будинку, погуляти з дитиною. ..  Це все не вроджений хист, а навички, які виробляються, як у жінок, так і у чоловіків. У підсумку це буде корисно не тільки тим, що розвантажить жінку-матір, а й тим, що чоловік-батько розвине в собі нові якості і навички, дитина матиме повноцінне спілкування з обома батьками, між подружжям стане більше взаєморозуміння і в підсумку це тільки зміцнить сім'ю і зробить стосунки в ній більш гармонійними. Жінкам і чоловікам часто здається, що вони будуть «поганими», якщо не будуть самі виконувати усі традиційні обов’язки.. Але це тільки  фантазія. Насправді все може стати тільки краще.

Попри те, що ґендерні стереотипи змінюються, вони є найконсервативнішими у масовій та індивідуальній свідомості. Отже, ґендерні стереотипи є важливим соціально-психологічним механізмом передачі знань про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, і водночас заважають адекватному сприйняттю жінок та чоловіків як неповторних та унікальних особистостей.

Природа чи стереотип?

На початку статті ми знайомилися з деякими біологічними відмінностями чоловіків та жінок, які, досить часто висувають у якості доказів на користь того чи іншого ґендерного стереотипу, який, нібито не є ніяким стереотипом, а «істинною природою» жінки або чоловіка, з чого виводиться чимало хибних висновків. То що тоді дійсно є природою, а що – стереотипом?

Чоловіча та жіноча психофізіологія та її зв'язок з ґендерними стереотипами.

Ми вже згадували про статевий диморфізм мозку. Це дійсно біологічний факт, зумовлений природою. З цього можуть випливати деякі психологічні відмінності між чоловіками та жінками.

Наприклад, ми вже говорили про те, що у чоловіків виробляється більше тестостерону, який пов'язаний з агресивністю. На основі цього сформувалося припущення про те, що чоловіки є більш агресивними, аніж жінки. За даними О. С. Баранник, вже з дошкільного віку спостерігаються статеві відмінності в агресивності. У хлопчиків більше виражені ворожість, конфліктність. У дівчаток же цього віку більше виражені тривожність і незахищеність. П. А. Ковальов виявив, що схильність до агресії (агресивність, конфліктність) у всіх вікових групах школярів і студентів (крім 7-го класу) вище у осіб чоловічої статі в порівнянні з особами жіночої статі. Спостерігається два піки підвищення агресивності: у хлопчиків в 12 років і 14-15 років, у дівчаток – в 11 років і 13 років. А от Т. Тигер на основі ґрунтовного аналізу даних робить висновок, що до 6 років відмінностей в агресивності між хлопчиками і дівчатками немає і що з'являються в подальшому відмінності обумовлені статеворольовим вихованням. А. Фродо і Дж. Маколей теж вважають думку про більшу агресивність чоловіків невірною. Вони пишуть, що жінки, маючи більш виражену емпатію, тривожність і відчуття провини, пригнічують у себе відкритий прояв агресивності там, де чоловіки її виявляють. Насправді жінки не менш схильні до агресії, якщо розцінюють свої дії як справедливі або відчувають себе вільними від відповідальності. А. І. Винокуров теж відзначає більшу агресивність і напористість жінок. Багато в чому це питання визначається видом агресивності, тим, на кого вона спрямована. Наприклад, Є. В. Козирєва показала, що в середньому схильність до аутоагресії (спрямованої на себе) дещо більше виражена у жінок, ніж у чоловіків, а схильність до гетероагрессіі (спрямованої на інших) трохи більше у чоловіків, ніж у жінок . За даними М. К. Омарової, у дівчат установка на самозвинувачення виражена більше, ніж у юнаків, що підтверджує результати дослідження Є. В. Козирєва. Проте, якщо говорити вже не про агресивність, а про агресивну поведінку, то ці дослідження починають визивати сумніви. І якщо дійсно жінки більш аутоагресивні, то чому ж тоді такі прояви ауто агресивної поведінки як нанесення собі тілесних ушкоджень та суїцид частіше зустрічаються у хлопчиків та чоловіків? Тож тут ми можемо згадати ту саму «природу», для якої найважливішим є збереження та продовження життя на Землі, яка саме тому і заклала у жінок сильніший інстинкт самозбереження. Так само природа першочергово забезпечила жінок і резервом агресивності, щоб жінка могла захищати своїх дітей на випадок небезпеки. Проте з плином часу, очевидно, жінкам і чоловікам стало простіше розподілити ці обов’язки – вона народжує і виховує, а він – захищає. Але у багатьох тварин ця особливість так і збереглася, у деяких видів самиці більші за самців та можуть бути достатньо агресивними, якщо їх малятам щось загрожує. Кажуть, немає нічого страшнішого, ніж левиця, яка захищає своїх левенят, і водночас вона є ніжнішою матусею для них.

 Чи має якесь підґрунтя під собою стереотип про те, що секс є важливішим для чоловіків, аніж для жінок? Насправді ж, скоріше навпаки. Знову згадуємо, що для природи найважливішим є її продовження, життя. Яке, як ми розуміємо, забезпечується сексуальним інстинктом, який З. Фройд так інакше і називав – потяг до життя. Саме тому, логічно, що у жінок цей потяг виражений сильніше. Сексуальні девіації у жінок, зустрічаються набагато рідше, деякі взагалі не є характерними (ексгібіціонізм, вуайеризм), а інколи взагалі неможливими для жінок (педофілія, некрофілія, зоофілія), адже природа зацікавлена у тому, щоб жінка народжувала. Фригідність жінок, аноргазмія найчастіше викликані не біологічними, а психологічними причинами, тобто такими, на які можна вплинути психотерапевтично.

Ліва півкуля головного мозку, в якій зосереджені всі центри мови, швидше дозріває у дівчаток, ніж у хлопців, чим пояснюється більш ранній мовленнєвий розвиток у дівчаток: вони, як правило, раніше починають говорити, вимовляти слова, читати і писати краще, ніж хлопчики. Проте, по-перше, з віком ці процеси зазвичай вирівнюються, по-друге, окрім статевого диморфізму існує не менший вплив індивідуальних відмінностей, як фізіологічних, так і психологічних. Але цей біологічний факт досить часто використовують як аргумент на підтвердження того, що жінки є більш балакучими ніж чоловіки. Насправді ж комунікабельність більше залежить від типу темпераменту, характеру людини, соціальних умов, характеру виду діяльності, що потребують чи не потребують підвищеної комунікабельності. Також, оскільки з первісних часів жінка доглядала за дітьми та займалася їх розвитком, то це сприяло більшому розвитку у жінок комунікативних навичок, задля того, щоб максимально сприяти соціальній адаптації своїх дітей, що. можливо, так і закріпилося у колективному несвідомому жінок.

Статевому диморфізму мозку властивий значно ширший спектр індивідуальних відмінностей, ніж спектр міжстатевих відносин. Тобто, мозок багатьох жінок більше подібний до чоловічого, ніж до жіночого, а також і чоловічий мозок може бути  подібним до середньостатистичного мозку жінки. Саме тому ця різниця дуже часто є досить відносною.

Роль колективного несвідомого у формуванні жіночих та чоловічих образів.

Колективне несвідоме – поняття, введене в психологію К.Г. Юнгом, що являє собою психічну спадщину людства, яка, подібно до людського тіла, розвивалась шляхом еволюції й позначена численними людськими досвідами. Усе, що коли-небудь було виражене індивідуальною психікою окремої людини, стає складовою психічної структури людини, а на рівні колективного – складовою колективного несвідомого. Колективне несвідоме є надіндивідуальним і незалежним від культури. 

Архетип (грец. άρχή (arche) – початок і грец. τυπος (typos)  –  тип, образ; прототип, проформа) – прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. «Колективне несвідоме» у розумінні К.Г. Юнга, трактується як загальнолюдська основа душевного життя індивідів, наслідувана, а не сформована на базі індивідуального досвіду. Структуроутворюючими елементами колективного несвідомого є «архетипи»  універсальні моделі несвідомої психічної активності, котрі спонтанно визначають людське мислення і поведінку.

Самість (нім. Selbst – «сам», власна особистість) – архетип, який є глибинним центром і проявом психологічної цілісності окремого індивіда. Виступає як принцип об'єднання свідомої і несвідомої частин психіки і, одночасно з цим, забезпечує виокремлення індивіда з навколишнього його світу.

За К.Г. Юнгом існують чотири основні аспекти жіночої і чоловічої самості, і кожен відноситься до однієї з чотирьох функцій свідомості.

Говорячи про жіночу самість, Юнг бачить у кожній жінці область втілення жіночої енергії бажань і інстинкту. Це архетип природи і життя, земного і еротичного. Існує чотири аспекти жіночого потенціалу, що відносяться до чотирьох функцій свідомості: Мати (афект); Принцеса (емоції); Амазонка (інтелект); Жриця (інтуїція).

Щодо чоловічої самості, то вона є втіленням логіки, інтелекту, духу свідомості. В архаїчних спільнотах цей принцип менш розвинений, ніж в цивілізованих спільнотах. У чоловічій самості Юнг виділяє чотири основні аспекти реалізації, кожен з яких відноситься до однієї з чотирьох функцій свідомості: Батько (афект); Вічний Юнак (емоції); Герой (інтелект); Маг (інтуїція).

Як ми бачимо, згідно з аналітичною психологією К.Г. Юнга, навіть у чоловічих та жіночих архетипах присутній однаковий набір функцій, а який з них проявиться у кожної окремої людини – це вже досить індивідуальне питання. Крім того, за цією теорією, самість набуває цілісності, коли всі ці різні її аспекти розвиваються незалежно і в кінцевому підсумку інтегруються в межах кожного індивіда.

Важливо розуміти, що навіть архетипи нашого несвідомого не є першочергово детермінованими біологією людини, а, скоріше, сформувалися через довготривалий історичний і соціальний досвід і вміщують у себе набагато більший зміст, аніж статево-рольові відмінності. Крім того. розуміючи та усвідомлюючи джерела тих чи інших психологічних особливостей ми можемо мати уявлення про те, на що ми реально можемо та не можемо вплинути. І якщо на біологічні особливості статі ми не можемо змінювати без зовнішнього втручання, то усе інше – можливо. Так, можливо. це потребуватиме багатьох тисячоліть, щоб ці зміни відбулися на глобальному рівні, проте ми вже зараз можемо на ці речі впливати локально.

Ґендерні стереотипи на зустрічі з реальністю.

Р.Белл у 1971 році проводив дослідження стосовно проблем шкільної успішності у окопчиків та дівчаток. Він вивчав 74 дитини двох з половиною років і з’ясував, що згідно з рейтинговими оцінками вчителів, статевих відмінностей у бажанні відвідувати навчальний заклад не виявлено. Також усім відомий популярний стереотип, що нібито жінки більш чутливі до дотиків та більше їх потребують, аніж чоловіки. Тож у іншій групі досліджень вивчалася чутливість до дотиків новонароджених, аналіз показників яких засвідчив, що в шести випадках немовлята обох статей виявили однакову тактильну чутливість, у трьох інших – дівчатка виявилися чутливішими. У дев’яти з одинадцяти досліджень, проведених на старших дітях і дорослих, відмінностей у тактильній чутливості не було встановлено. Також у дослідженнях Е.Маккобі та К.Джеклін не знайшли доказів на підтримку поширених уявлень, що дівчатка комунікабельніші за хлопців, більше піддаються навіюванню, що в них нижча самооцінка та мотивація досягнень.

Також, ми маємо розуміти, що «жіночу» або «чоловічу» поведінку дитина переважно засвоює під час виховання, а не під впливом біологічних відмінностей. Частіше можна побачити жінку, що плаче, ніж чоловіка, проте це більшою мірою пов’язано не зі статтю, а із соціальною забороною на сльози у представників чоловічої статі. Емоційна чутливість більше зумовлена типом темпераменту та особливостями характеру кожної окремої особистості, аніж біологічною статтю. Так, можливо, жінки більш чутливі і природа навмисно передбачила це задля того, щоб жінка швидше помітила некомфортні, шкідливі або небезпечні умови та захистила себе і своїх дітей. Проте цей факт не впливає на її інтелектуальні здібності чи здатність приймати рішення.

 Також це не значить, що чоловіки не можуть переживати сильні почуття та емоції. Це не менше упередження, що логіка та почуття суперечать та виключають одне одного чи не можуть існувати одночасно. Якщо дозволити чоловікам плакати, якщо вони самі собі це дозволять, то ми побачимо, що вони можуть бути не менш чутливими за жінок. Якщо проаналізувати, то ми зрозуміємо, що почуття не заважають мислити, а навпаки, наше мислення сформувалося на базі почуттів.

Як практичний психолог, у своїх практиці я нерідко стикаюся з тим, що підходячи ближче до своїх почуттів, чоловіки більше ніяковіють, ніж жінки, хоча і ті і інші досить часто прагнуть «втікати» від своїх справжніх почуттів. Та коли вони проходять через бар’єр соціальних упереджень і зустрічаються зі своєю справжньою сутністю, починають усвідомлювати, визнавати та проживати почуття, то наступає полегшення та виникають інсайти, що ведуть до подальшого розвитку та допомагають знайти рішення своїх проблем. Тобто, звільнення від стереотипів більше наближає людину до своєї істинної природи, аніж навпаки.

Розглянемо ще один популярний стереотип про те, що жінки є ніжнішими за чоловіків. Від чого насправді це залежить і чому сформувався такий стереотип? Здатність бути ніжним залежить, в першу чергу від того, скільки ніжності отримувала дитина від батьків у дитинстві, саме це дає їй перший досвід ніжності, який вона переносить із собою у майбутнє, у доросле життя. Стереотип про те, що жінки є ніжнішими за чоловіків сформувався не на підґрунті справжньої природи жінок та чоловіків, а через різні підходи до виховання хлопчиків та дівчаток. Маленьким хлопчикам, як правило, дістається набагато менше поцілунків та обіймів від батьків, аніж дівчаткам. Тож і дівчатка, що виховувалися у подібних умовах, також, як правило, виростають менш ніжними, аніж ті, що отримували багато поцілунків та обіймів. Так само і хлопчики, яким поталанило отримати достатньо ніжності від батьків, у дорослому віці є не менш здатними до вираження ніжних почуттів, аніж жінки. Тобто, здатність бути ніжним залежить від виховання, стосунків між членами родини, характеру виявлення своїх почуттів до дитини від батьків та у самому подружжі. Я припускаю, що традиційна тенденція виховувати хлопчиків менш ніжними є навмисно сформованою, тому що така якість ставала б на заваді реалізації чоловіка у військовій справі, яка була важливим видом діяльності для захисту своїх територій з прадавніх часів.

Є популярний стереотип про те, що чоловіки є більш активними у стосунках, а жінки – пасивними. Цей стереотип підтримував і відомий психоаналітик Зігмунд Фройд, що переносив усі біологічні якості на психологічні. Дещо з цієї теорії дійсно виявилося революційно правдивим, проте, як не можна повністю нівелювати вплив біологічних особливостей кожної статі на психологічні особливості жінок та чоловіків, так і не можна не враховувати чималу кількість інших соціальних факторів, серед яких в першу чергу стиль виховання дитини у сім’ї, нав’язування «чоловічих» та «жіночих» моделей  поведінки у садочку, школі та ін., а також індивідуальних особливостей темпераменту та характеру. Якщо ж ми дійсно звернемося до природи, то помітимо, що насправді не природа жінки пасивна, а чоловіка – активна, а сутність природи у прагненні до гармонії та балансу у будь-якому середовищі та міжособистісних стосунках. Сама тому, дійсно, у парах, як правило, один відіграє більш активну роль, а інший – більш пасивну. Проте, це залежить більше від особливостей характеру кожної окремої людини, а не її статі. Нерідко жінки виконують активнішу роль, аніж чоловік у гетеросексульних стосунках (проте, через стереотип, що жінка не має бути активнішою за чоловіка, жінки часто прагнуть виявляти свою активність так, щоб чоловік цього не помічав, і вважав, що остаточне рішення було за ним), а у гомосексуальних стосунках, незалежно від того, стосунки це між двома жінками або двома чоловіками, один з пари, як правило, виступає більш активним, а інший – більш пасивним.

У багатьох тварин самка і народжує, і виховує, і захищає і добуває їжу для своїх малюків сама, як, наприклад, левиця, у той час як лев не приймає участі у піклуванні про потомство. Деякі тварини та птахи роблять усе разом або по черзі, наприклад, пінгвіни – коли мати зносить яйце, вона передає його татусеві-пінгвіну, який носить його під складкою шкіри, а мати має змогу відпочити та відновити свої сили. Коли вилуплюється пінгвіненя, то батьки доглядають за ним по черзі, щоб кожен зберігав свої сили.
У шлюбний період у морських коників самець підпливає до самки, обидві рибки туляться одна до одної, і в цей момент самець широко відкриває свою кишеню, а самка викидає в неї кілька ікринок. Надалі потомство у коників виношує самець.

Оскільки у людини значно складніша організація мозку за тварин, то у нашому суспільстві ми можемо спостерігати найрізноманітніші варіанти розподілу сімейних обов’язків та ролей. Можна сказати, що ще з первісних часів чоловіки та жінки намагалися досягти певної гармонії у цьому процесі, щоб у кожного було право  зберегти свої сили та виконувати посильні для своєї статі обов’язки. На той час вони не змогли знайти кращого варіанту розподілу сімейних ролей, аніж віддати виховання дітей та збиральництво повністю у жіночі руки, а захист сім’ї  та мисливство у чоловічі, рибальством займалися як жінки, так і чоловіки. Через те, що мисливство не завжди було вдалим, а можливість щось «назбирати» зазвичай була, то «годувальницею» була більше жінка, аніж чоловік, адже і вона дітей також вигодовувала груддю. Шлюб у ті часи був груповий і кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. Парний шлюб почав виникати з переходом від матріархату до патріархату.

Дослідники Е.Маккобі та К.Джеклін дійшли висновку, що як вплив середовища є необхідною умовою реалізації вроджених програм, так і вроджені програми є необхідним пунктом для формування середовища. Тобто, як біологічне впливає на соціальні уявлення, так і соціум впливає на реалізацію біологічного потенціалу у тому чи іншому вигляді. Відмінності між чоловіками та жінками на біологічному рівні зумовлюють і психофізіологічні відмінності між статями. Але що це може значити глобально? Якщо аналізувати жінок та чоловіків в однакових соціальних умовах, тобто, не беручи до уваги ті часи, коли жінці був закритий доступ до освіти, науки та кар’єри, то вже з ХХ століття ми почали помічати, що, виявляється, жінки не поступаються чоловікам у розумових здібностях, цілеспрямованості, наполегливості. Насправді, ці якості є дуже індивідуальними і взагалі не прив’язані до статі. Наявність психофізіологічних відмінностей у жінок і чоловіків не робить когось із них здібнішим чи успішнішим. Просто для досягнення однієї і тієї ж мети, мозок жінок і чоловіків часто вибирає різні стратегії. За суттю це дуже нагадує ситуацію з психофізіологічними відмінностями у правшів та лівшів. Але ж якщо на виході ми отримуємо корисний результат, то наскільки вагомим є те, яким шляхом його досягли?  Саме тому, я вважаю, що наявність психофізіологічних відмінностей, звісно, має враховуватися, проте не є підставою для ствердження, що є чоловічі та жіночі види діяльності, сфери інтересів тощо. Виключенням можуть бути лише ті види діяльності, які пов’язані з виношуванням-народженням-грудним вигодовуванням дитини, що неможливо зробити чоловіку, а також такі, що потребують значної фізичної сили і можуть підірвати жіноче здоров’я, проте навіть у цьому випадку, на мій погляд, у жінки має бути право самій обирати, усвідомлюючи власні можливості та пов’язані з ними ризики для здоров’я.

Доволі часто можна почути ствердження про те, що, можливо, раз такі ґендерні стереотипи існують, то, мабуть, вони і виникли не на пустому місці, а, отже, і не є стереотипами взагалі, а розкривають природні особливості чоловіків та жінок. Насправді ж, виходячи з наукових досліджень та власних спостережень, чимала кількість ґендерних стереотипів на практиці спростовується. Тобто, я не маю на увазі, що чоловіки та жінки взагалі однакові за своєю психофізіологією, але ж багато традиційних тверджень про жінок і чоловіків не відповідають об'єктивній реальності. Нерідко ґендерні стереотипи навіть суперечать один одному. Наприклад, про те, що жінки є слабкою статтю, а чоловіки  –  сильною. По-перше, не до кінця зрозуміло, за якою ознакою ця сила вимірювалася та як. Бо якщо ми говоримо про більші м'язи, здатність швидко зроби те, що вимагає значних фізичних зусиль, то, найчастіше, тут перевага за чоловіками. Проте відомо, що жінки є більш фізично витривалими, не так швидко втомлюються, та здатні переносити фізичні навантаження іншого виду, але такі, що потребують значної витривалості: вагітність, власне процес народження дитини, безсонні ночі із немовлям. По-друге, відомо, що у жінок частіше виникають захворювання одного типу, а у чоловіків –  іншого, але у сумі виходить приблизно однаковий рівень схильності до захворювань, просто різних. Також, за статистикою різних досліджень, зроблених у  ХХ-ХХІ столітті, у чоловіків тривалість життя менша, ніж у жінок. Хоча у Середньовіччя тривалість життя була меншою у жінок, що, скоріш за все, пов'язано з частим народженням дітей, внаслідок чого організм виношувався, і, одночасно с цим – відсутністю кваліфікованої медичної допомоги під час пологів. Отже, є стереотип про те, що жіноча стать слабка, а також стереотип про те, що, наприклад, носитися із дитиною на руках – суто жіноча справа. А це не таке вже і легке навантаження, як для слабкої статі, і нерідко через довготривале та часте носіння дитини на руках у жінок виникають гінекологічні захворювання. Коли чоловіки самі починають брати участь у догляді за дитиною, то також починають це розуміти. Тож якщо жіноча стать слабка, чому на жінок покладають такі навантаження, не логічніше було б це робити чоловікам? Два ці стереотипи, на мій погляд, суперечать один одному. Саме тому я вважаю, що ґендерні стереотипи не сприяють розкриттю природного потенціалу чоловіків та жінок, а навпаки, значно його обмежують та викривляють.

Як ми бачимо, твердження про «істинну природу» дуже розмите і у різні історичні епохи вміщувало у себе різний зміст. І у наші часи також у різних народностей ці уявлення про «істинну природу» можуть дуже відрізнятися. Так, дійсно, є природні відмінності між чоловіками та жінками, є певні психофізіологічні відмінності, але все ж таки індивідуальні відмінності між усіма людьми взагалі набагато більші за міжстатеві. На мою думку, більша частина ґендерних стереотипів не базується на справжніх, вроджених психофізіологічних відмінностях між статтями, а є навмисно сформованою для виконання представником кожної статі тих ролей, які вигідні суспільству у той чи інший історичний час в умовах того середовища, у якому живуть люди. Я вважаю, що будь-яка з ґендерних відмінностей не є приводом для дискримінації ні жінок, ні чоловіків у своїх правах. Кожна людина унікальна, незалежно від своєї статі, і спирання на ґендерні стереотипи та будь-які стереотипи взагалі значно обмежує розвиток повноцінної особистості та повне розкриття усього її природного потенціалу. Чоловіки та жінки одночасно схожі та різні за своєю природою, так як і сама природа людини має багато подібного та відмінного у кожної окремої особистості. Проте якими б не були ці відмінності, вони не мають ставати на заваді загальної рівності у правах для усіх людей, якої б статі вони б не були.

З найкращими побажаннями,

Анна Солонар – практичний психолог,

автор блогу про психологію та психотерапію "Here&Now"

Список використаних джерел:

1. Агєєва В.П., Кобилянська Л.С.,  Скорик М.М. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 536 с.

2. Берн Шон. Гендерная психология / Ш. Берн ; Науч. ред. Е.Кораблина = The Social Psychology of Gender / Shawn Meghan Burn : пер. с англ. - 2-е междунар. изд. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – 204 с.

3.  Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Ґендерна психологія: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 308 с.

4.  Ільїн Є.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины, 2003 г.

5.  Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К.: “Академвидав”, 2003. – 500 с.

6. Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів. – Х. : Прапор, 2009 – 672 с.

7.  Юнг К.Г.  Архетип и символ. – Издательство "Ренессанс" СП "ИВО-СиД", 1991.