про унікальність французького шарму

Франція - це ідеальна країна для стабілізації своєї психіки, якщо, мабуть, не занадто захоплюватися французьким вином😂 а також відкинути деякі питання сфери обслуговування (яка, на мій власний подив, в Україні краще розвинена ніж у більшості європейських країн - ми з моїми друзями усі в різних країнах, і є дуже схожі складнощі саме в цьому), то Франція дуже розслаблена і це розслабляє. це проявляється в усьому й створює той самий особливий шарм. 

люди емоційні, але спокійні. дуже комунікабельні - душевно поспілкуватися з незнайомцем, навіть якщо я не розумію французької, а він лише нею розмовляє - то звичайна річ😂

французи привітні - і, власне, щиро - не банальною приклеєною посмішкою. ввічливі, тут важливий етикет - але без ханжества чи чопорності.

архітектура будівель - хоч старих, хоч сучасних (хоча я поки мало таких бачила) - скромна й витончена, без зайвого пафосу, акуратна, але з шармом легкої недбалості. можна зустріти багато невисоких пошарпаних домівок, які виглядають при цьому стильно та органічно. й не знаю, як це щодо усієї Франції, але там, де я була в моєму регіоні, усе в пісочних чи світло-сірих кольорах.

в різних закладах - типу школи, префектури, лікарні - дуже скромно, але функціонально. тобто, немає зайвих помпезних елементів, а є те, що технічно необхідно. і навіть до старовинної церкви зроблений пандус.

населення усього департаменту, де я живу, лише на 200 тисячі осіб більше, ніж у моєму рідному місті в Україні (а за українськими мірками - воно невелике). і при цьому тут у кожному маленькому містечку чи селі часто проводяться якісь цікаві заходи, організовані місцевими ентузіастами - чи безкоштовно чи за помірну плату. і в них беруть участь люди найрізноманітнішого віку. у нас, в Україні, люди поважного віку рідко що відвідують, що й казати, щоб самим брати участь в організації. і так само у Франції купа всього для дітлахів, і до них зовсім інше ставлення, ніж в Україні. тут не культивується та притаманна нам тривожна гіперопіка - у нас бояться давати дітям в садочку чи школі ніж, тут же - ні, діти привчаються до етикету і їдять ножем і виделкою змалечку. так само ніхто не париться за дитячі соплі (і судинозвужувальні краплі тут заборонені), кашель і температуру, й до школи не треба приносити довідку від лікаря після хвороби (тут і до лікаря буває що потрапити складно, якщо ти не вмираєш, це теж впливає). у +10 діти 

можуть бігати по майданчику не те що без капелюхів, але навіть босоніж. 

і водночас - дуже позитивне ставлення до дітей та створення їм комфортних умов щодо їх вікових потреб усюди. у нашому маленькому селі є басейн, відвідування якого включене до шкільного розкладу. діти їздять на екскурсії, ходять у кіно. в шкільній їдальні подають сир з пліснявою. а чай, доречі, тут якось не дуже популярний і десерти їдять без напоїв.

приводячи доньку до школи я бачу не насуплену сувору адміністрацію, а посміхаючихся вчителів та директора, що спілкуються між собою, інколи попиваючи каву, а в цей час діти гасають по шкільному подвір'ю. ніхто не вичитує та не кричить. усе пояснюється доброзичливо та спокійно, видно, що тебе й твою дитину намагаються зрозуміти.

у Франції найбільші в Європі відпустки та великі обідні перерви. люди цінують відпочинок та вміють відпочивати. тож і багато хто тут і не працює взагалі) але безробіття зумовлене не відсутністю роботи, а як раз таки непоганими соціальними виплатами від держави. доречі, Франція хоча й досить дорога країна, проте техніка тут значно дешевша. ну і сир з пліснявою, звісно)

французьку обідню трапезу внесли до культурного спадку ЮНЕСКО, і мені пощастило дійсно бути на обідах у французів, і я можу сказати, що розумію, чому це так. і, знову ж таки - усе це дуже розслаблено та легко. ніхто не заставляє їсти чи пити, але вино - то теж традиція. і, до речі, у Франції дозволено випивши пару бокалів легкого вина сісти за кермо.

ось ця невловима витончена безпосередність та невимушеність - є ключовою у французькій атмосфері. це в усьому - у стилі спілкування, в організації заходів, в архітектурі та оформленні будинків, зовнішньому вигляді французів - я ще жодного разу не зустріла тут когось з нарощеними віями/нігтями чи силіконовими губами. французи доглядають за собою, але це виглядає інакше.

в домі, де я живу, зранку до ночі чутно спів птахів та бій церковних колоколів кожні півгодини. ці звуки стали саундтреком моїх французьких будней. 

ще можна було б багато чого сказати про атмосферу Франції. але закінчу свою розповідь однією ілюстрацією з узбережжя океану. неподалік мадам засмагає топлес. месье з собакою, збирає мушлі, а потім лягає відпочити. а поряд з ним, месье на сонечку читає книгу. мені цікаво, що він читає і на обкладинці я бачу знайомий портрет. Шарль Бодлер, адже занадто сонячно й легко, тож треба додати декадансу.