прийняття ірраціональності

в усього є своя логіка, просто часом вона.. не логічна. вона не лінійна. не очевидна. ірраціональна. і тому ми, бажаючи самим собі здаватися розумними, починаємо несвідомо обманювати себе. бо досить соромно зізнатися навіть собі в тому, що в тобі є щось настільки ірраціональне. 

проте від цього воно нікуди не зникає, а лише несвідомо впливає на тебе. породжуючи внутрішній конфлікт між тим, ким та яким ти хочеш бути, та тим, який ти є насправді. що, звісно, нерідко призводить вже і до зовнішніх конфліктів з оточенням. 

ми говоримо, що не знаємо чому, коли можемо знати, але соромимося власної ірраціональності. чи неможливості щось пояснити. соромно навіть сказати те саме "я не знаю". треба визнати власну ірраціональність, небездоганність, щоб зустрітися з правдою про себе. і рушити далі. треба побути в "мертвій точці", щоб вона ожила. вже відомо, що зупинений процес горювання не додає радості, а навпаки - зменшує здатність радіти. 

це парадокс, але в цьому світі панує не лінійна логіка, а багатозначна, як би до лінійної не намагалися усе звести. 

ми стикаємося зі своєю реальністю й починаємо заперечувати її. я не можу цього відчувати, хотіти - бо це ж дивно. неправильно. нерозумно. неможливо. і зізнатися в цьому - це такий ризик. може здаватися, що від тебе відмовиться увесь світ, відторгне з тим, який ти є та що тобі потрібно. але чи можемо ми контролювати свої почуття та бажання? заперечення заважає усвідомленню. за яким можна все ж таки вже здійснити свій вибір, що з цим робити. адже, насправді, ми можемо хотіти неможливого. мріяти. нехай це ніколи не станеться. але важливо усвідомлювати, чого ти хочеш, щоб хоча б розуміти самого себе. як би ірраціонально та неправильно це не звучало. 

але інколи й неможливе.. просто трансформується. десь ти змінюєш світ, а десь знижуєш свої очікування. переживаєш відчай, з якого народжується нове бачення. перший крок - зрозуміти та прийняти себе. наступний - помітити інших. третій - вступити в діалог з іншими. і останній - це повноцінний контакт, з увагою до себе та до іншого. де трансформуються усі. як казав Фріц Перлз: "Ми - не існує, а складається із Я та Ти, з межової зони, що вічно змінюється, де зустрілися ці двоє".