present continuous

при опануванні іноземної мови вивчення різноманітних часів може бути досить напряжним, проте в цьому є певний екзистенційний зміст. в житті є події та періоди, які чітко визначені, як минулі. є стабільне теперішнє, яке і було, і є, і, скоріш за, і буде. є конкретне майбутнє. а є - процесуальні часи, незавершені..

мабуть, кожному можна знайти події, які розділили життя на "до" та "після". до школи та після неї, між чим є стабільний теперішній процес, оце саме "I get up at 7 o'clock every day". до та після, наприклад, розлучення батьків, якоїсь травми, хоч фізичної, хоч психологічної, хоча найчастіше це йде пліч-о-пліч. є "до" та "після" універу, якогось місця роботи, до одруження та "після", як і до розлучення й після нього. є конкретний початок і є кінець. до початку і до кінця і те, і інше перебуває у майбутньому.

а є те, що має лише початок. кінець може бути.. а може і не бути. хто знає?

є приємні процеси в тривалому часі. гарні стосунки, підходяща робота тощо. тут теж є "до", але ще немає "після". можна говорити лише про "після початку". але і це розділяє життя. інколи приємно, інколи - ні.. я можу сказати так про своє навчання гештальт-терапії. колись воно почалося, є певні проміжки між проходженням етапів у навчанні, професійному зростанні, проте в професії, що потребує постійного саморозвитку ти все одно назавжди в теперішньому тривалому часі. я отримаю свій сертифікат про проходження 2го ступеня, але це ж не кінець.

я замислилася над "до" та "після" війни.. і це ж "після" - лише про її початок. до початку війни та після нього. ми не можемо сказати про до та після війни, нажаль.. бо вона триває. fucking present continuous. тут і тепер, життя в теперішньому, в потоці, в моменті! був би він проклятий цей момент.

бачення філософії "тут і тепер" як чогось виключно позитивно-медитативного є помилковим. "тут і тепер", так само, як і "там та тоді" - може бути різним. але його потрібно помічати, щоб не впасти в ілюзію. терапія не має на меті створити ілюзію або підтримувати її, вона про зустріч з реальністю, якою б вона не була.

тривога чи інтерес про майбутнє, смуток та провина про минуле, а в теперішньому - найчастіше злість та радість.

я постійно вчуся цьому знаходження в теперішньому, але 24/7 це просто неможливо. і не завжди варто. але я цьому особливо приділяю багато уваги, адже ловлю себе на тому, що мій погляд майже завжди спрямований у минуле. у те саме, що було "до". а потім, теперішнє минає, стає минулим, і я знов сумую за тим, чого не помічала, поки була в минулому "до". замкнене коло.

отак з початком війни з якогось моменту я усвідомила, що в мене якесь суцільне "до" і, разом з ним, нескінченний смуток. я спіймала себе на тому, як постійно переглядаю старі фото, пишу про минуле, так само, порівнюючи з теперішнім, не на користь останнього. до війни, до виїзду з України.. хоча, якщо чесно, я не можу сказати, що і до всього цього, насправді, моє життя було прекрасним. мені здається, це залишилось десь далеко у дошкільному житті, хоча перша сильна депресія зі мною сталася вже в 14 років.

з початком війни на депресію наклалося горювання, і останнє є нормальним процесом. і так, треба згадати те минуле. яким би воно не було, все ж війна переплюнула все за своїми масштабами. хоча, знаєте, інколи пережиті раніше особисті катастрофи знижують чуттєвість до глобальних потім. бо особиста війна давно почалася.

треба дозволити собі горювати. хоча й повноцінно зробити це важко - конкретного кінця немає, проте є кінець нормального життя. життя, де ми не знали війни, такої кількості безглуздого насилля. нібито з'явився не один страшный маньяк в одному місці, а прийшла до кожного міста армія маніяків. хоча, чому нібито? так воно і є. 

усе своє заміжжя я горювала про своє життя до нього. але цьому настав чіткий кінець. тривалий час я горювала з інших особистих причин до початку війни. а потім - за усім, що було до неї, за всім утраченим від неї.

цей процес не завершився. бо війна ще триває. і кожного дня вмирають люди та руйнуються міста. і моє життя в Україні вже втрачене.

але інколи я розплющую очі і бачу, що тепер тут, де я зараз. я і моя донька в безпеці. від мене година до океану, а я завжди мріяла жити недалеко від моря. мій мозок переформатовується від занурення в нову культуру, стиль життя та вивчення мови. в якийсь момент, зі мною сталося щось, що переломило мене, в гарному сенсі. я стала не лише горювати за минулим, але і відкриватися тому, що є тут і зараз. стосовно України - це злість та печаль. стосовно Франції - усе, що тільки можливо відчувати. я на гойдалках різних почуттів, але в цьому немає внутрішнього конфлікту. цей поштовх всередині почав трансформувати зовнішнє навколо мене. я відчуваю смуток, але не лише його. є також радість від того, що починається нове життя, і в ньому є багато чого, що мені подобається. такий амбівалентний present continuous, таке життя.