про що мовчить терапевт

 

кадр з фільму Гаса Ван Сента "Останні дні (2005)

десь роки два тому, я сиділа на своїй терапії, і говорила, говорила, говорила.. зовсім не пам'ятаю про що, але це здавалось мені дуже важливим. я говорила навіть не дивлячись на терапевта. багато, швидко, перескакуючи з теми на тему. раптом я поглянула на час і зрозуміла, що я так проговорила вже півгодини з 50 хвилин терапії. за цей час мій терапевт нічого не сказав. та й, загалом, якщо б і збирався, зробити це було б неможливо. через півгодини я нібито на мить усвідомила час та існування навпроти мене іншої людини. я його помітила. я озвучила ці свої спостереження терапевту. і спитала, що зі мною. таким чином, врешті решт, я й отримала діагноз біполярного розладу та рецепт на стабілізатори настрою.

чому мовчав мій терапевт? перебити мене було неможливо, хоча й на наступних зустрічах він вже намагався мене зупиняти "ЗАЧЕКАЙ, ДАЙ Я ДОГОВОРЮ" 🤣 чому мовчав мій терапевт, а не звернув хоча б мою увагу на те, що я говорю безупину, з хаотичним змістом та невловимою швидкістю? тому що це моя відповідальність це помітити. і зупинитися. думаю, він спостерігав, чи зможу я сама це помітити. і насправді краще, що це помітила я сама, а не він. і, насправді, це велике досягнення для однієї сесії. під час якої терапевт майже увесь час мовчав. поки я сама не взяла паузу й не звернулася до нього.

інколи мій терапевт довго мовчить, а я говорю, говорю.. інколи ми мовчимо разом. інколи однаково розмовляємо. так само й я зі своїми клієнтами. зі сторони може скластися враження, що терапевт нічого не робить. проте дійсно слід враховувати те, чи помічає клієнт його взагалі та потребує його реплік. адже навіть говорячи опісля, що "я просто проговорив 50 хвилин і все", важливо задати собі питання - а може це й було тим, чого ти тоді потребував? адже це терапевт слідує за клієнтом, а не навпаки. з моїх спостережень, найменше інтервенцій терапевта та найбільше тексту від клієнта на перших зустрічах, під час яких як раз і треба "виговоритися", щоб потім перейти до більш глибокої роботи. але це необхідний етап, початок контакту, знайомство.

а що ж в цей час робить терапевт? про що він мовчить? уважно слухає. спостерігає за тим, що відбувається з клієнтом, коли він розповідає. якщо ж паузи - він може це озвучити. якщо їх немає - тримає у своїй свідомості. збирає так званий "анамнез" - факти з життя клієнта, про які він розповідає, які можуть бути важливими деталями для його розуміння. "діагностує" - якого рівня психічної організації може бути клієнт. будує гіпотези. подумки формулює запитання та уточнення. прислухається до себе та своїх почуттів щодо клієнта. присутній з клієнтом у його переживаннях. це може здатися дивним формулюванням, але, насправді, задля того, щоб витримати сильні почуття, які викликає чимало історій та станів клієнта, терапевт багато працює над собою. він відокремлює свої проекції щодо клієнта від реальної людини. і ще багато чого.. і все це майже одночасно. інколи лише і терапевту потрібно взяти паузу, коли клієнт говорить, а він мовчить. тому що треба уважно слухати, а часом це стає важко зробити одночасно з усіма процесами в голові терапевта. і тоді, як каже мій вчитель з гештальту, можна просто сказати "зачекай хвилинку". і терапевт занурюється в себе в медитативній тиші і винирює з новим розумінням, питанням тощо.

терапевт може мовчати усю сесію. і він працює у цей час. він проводить його з клієнтом так, як це може бути найбільш продуктивно в даний момент. але ж якщо для вас важлива репліка терапевта.. то найчастіше треба просто звернутися до нього. як можна і прямо спитати: "чому ти в біса мовчиш?!" 🙂