ти повинна бути щасливою

я часто бачу якісь дописи з такими "геніальними" порадами, на кшталт, "ти маєш бути щасливою". маю бути щасливою що під цим мається на увазі? а, можливо, те щастя, яке вони мають на увазі, зовсім і не щастя для мене особисто? може для мене це навпаки - страждання? власне, тому, я завжди питаю клієнтів, який власне вони вкладають сенс в те чи інше слово, щоб не втулити свого бачення в їхню картину світу. це як, коли кажуть, що у психолога має бути великий життєвий досвід.. але в своїй особистій терапії та супервізії потім він постійно вчиться тому, щоб цей його життєвий досвід не псував його роботи з клієнтами. тому що досвід в кожного свій, свій шлях і своя картина світу. і своє щастя, і своє страждання.

але взагалі мене неймовірно бісить саме по собі оце формулювання "ти повинен бути щасливим". ні, звісно, я не маю нічого проти того, щоб бути щасливим. але що робити, якщо не виходить? це якийсь особистий недолік? і тебе треба якось "виправлятися"? полагодити? саме так часто сприймає фрази типу "ти маєш щаслива та вдячна" людина в депресії. коли їй кажуть, що вона має радіти життю, цінувати те, що є, й не бути такою егоїстичною, щоб не дай боже не подумати про самогубство. бо усі ж так її люблять. так сильно люблять, що не витримують її, коли їй погано. так люблять.. але лише коли вона радісна та привітна. така вибіркова любов якась. коли ти в такому настрої - люблю, в такому - ні... а людина в страждання якраз більш за все потребує того самого хоча б простого прийняття. прийняття її такою. навіть бажаючою померти.

ще ні в кого не пройшла тривожність, не зупинився приступ гніву, плачу і т. д. від слів "заспокойся". намагання зробити вигляд, що все окей, лише погіршують самопочуття. оу, ти маєш робити вигляд, що в тебе все окей, щоб не дай боже нікого не потурбувати своїм емоційним станом. одним із симптомів депресії є прагнення до усамітнення. це навіть є невідомим прагненням власної смерті, яка є повним усамітненням. якщо підливати масла у вогонь ще й вимогами радіти життю чи порадами "просто займись спортом, знайди хлопця/дівчину etc і тебе відпустить", то прагнення до усамітнення збільшується. хочеться навіть ізолюватися. бо інакше ти відчуваєш себе ще більш нікчемним. і в цьому є одна з основних причин, які заважають попередити самогубства. ця тема настільки табуйована, настільки стигматизована, що людина, яка на межі суїциду, просто не захоче ні до кого звертатися за допомогою. бо розуміє, що навряд чи їй якось допоможуть обвинувачення в її егоїзмі, слабкості, невмінні радіти життю etc. і так і є, це дійсно не допоможе.

радість недоступна, поки є заблоковане горювання. щастя недоступне, поки є заборона на страждання. я не знаю, що таке те щастя, але я знаю, як це, коли стає легше жити. коли приймаєш той факт, що тобі важко. ти можеш скинути хоча б цю напругу внутрішнього конфлікту.

ніхто нікому не винен бути щасливим. взагалі, стосовно своїх особистих переживань та почуттів - ми нікому не винні нічого. а те, що хтось не може цього витримати - вже його така сама особиста проблема. мало бажати щастя тим, кого любиш, треба вміти цінувати їх страждання.