нам потрібна інша людина

 

полюби в першу чергу себе, тоді полюблять і інші. будь незалежною. будь самодостатньою. класно та легко казати, яким комусь потрібно бути. проголошувати зі своїх п'єдесталів просвітлення. чорт забирай, мільйон психологічних дописів та розмов про це. бо так, воно ж дійсно правильно. але якщо дивитися під правильним кутом. неможливо одне і те сама надіти на різне. тим паче, у різних людей. ось чому будь-які загальні поради не працюють. навіть якщо вони класні та розумні. треба дивитися ширше і глибше.

полюби в першу чергу себе.. так, розвиток любові до себе, то потрібна річ. але вона неможлива в першу чергу, любов до себе формується з зовнішньої любові. спочатку батьки люблять дитину, і так вона вчиться, як саме любити себе. і як саме любити інших. дитина народжується егоцентричною, але це інстинктивно. коли її потреби не задовольняються, це вже не-любов. бо це може задовольняти лише потреби батьків. і їм може здаватися, що вони її люблять. навіть, якщо це правда. можливо, дитині потрібна інша любов. це ж саме відбувається й у дорослому житті з іншими людьми. ненавиджу фразу "я люблю тебе по-своєму". тоді неможливо зустрітися з іншою людиною. насправді, це любов не до неї. таку любов неможливо відчути, скільки б разів не зізнавалася в коханні, цей дисонанс відчувається. не любіть мене "по-своєму", любіть мене "по-моєму". інакше це не любов. якщо ж тебе люблять тільки "по-своєму", то дефіцит любові відчувається постійно. і тоді важко сформувати любов до себе, бо ти тоді й сам плутаєшся в тому, що таке любов взагалі.

будь незалежною... майже та сама історія. діти залежні від батьків. поступово ця залежність зменшується, по мірі того, як батьки м'яко навчають самостійності (хоча і це не про незалежність). але ж така історія не у всіх. тобі сказали, що ти ні на що не здатен, що ти не маєш бути таким, а таким ні.. і все, ти можеш усе життя залежати від цих слів. але ця залежність отруює. проте є й інша.

колись на лекції гештальт-терапевтки Олени Кістаєвої, коли її засипали питаннями про залежність у стосунках (з негативним відтінком до слова "залежність"), вона відповіла "та усі ми від когось залежні! питання, від кого саме залежати". я б ще додала - та як саме залежати. і це не варто плутати зі співзалежністю, яка стосується більш деструктивних стосунків. як можна повністю не залежати від того, з ким ти? ти певним чином залежиш від того, як твій партнер себе почуває, чого він хоче, що його порадує, а що ні etc. звичайно, варто і про себе пам'ятати. і це має бути так само важливим для партнера. а якщо повністю від цього не залежати, то це здається байдужістю. ви нібито існуєте просто якось поряд. це не про повноцінні стосунки.

сьогодні на навчальному модулі, наша тренерка Наталія Гранкіна-Сазонова сказала якось так "ми можемо навчитися бути самопідтримуючими, але не можемо бути самодостатніми. нам завжди потрібна інша людина". знаєте, ці слова от просто потрапили для мене ну просто в ціль. в мене часто було відчуття дисонансу та якоїсь штучної реальності від отого "полюби себе, будь незалежною, спирайся лише на себе, сама себе підтримуй, будь самодостатньою". звісно що в певній мірі в певних ситуаціях це можливо й потрібно. але це може бути актуально усюди. бо інакше - навіщо тоді взагалі нам інші люди? це не життя, а суцільна мастурбація (не те щоб це погано, але погодьтеся, секс все ж таки передбачає іншу людину, маструбуючи ми також або дивимося порно або фантазуємо, й там теж є інші люди). ми соціальні істоти, якщо навіть так примітивно сказати. і якщо ти мізантроп чи собіофоб - це ж теж залежність від соціуму, бо ненависть та страх зумовлені чимось, пов'язаним з іншими людьми.

короче, relax. якщо вам потрібна любов інших людей, їх підтримка та вам самих себе недостатньо для повноцінного життя - з вами все ок. ви просто людина.