чемний чи щирий

 

 "Коли моралізують добрі, вони викликають огиду; 

коли моралізують злі, вони викликають страх". 

Фрідріх Ніцше

дуже тонка межа між справедливістю, чемністю та манірністю, гордовитою моральною строгістю. так само як і природною щирістю та некоректністю, нетактовністю. бути холодним та тримати все в собі, бути здатним лише на беземоційний розсуд. або надміру прямолінійним, висловлюючи усе, що прийде в голову чи зриваючи емоції на інших, без урахування того, що відчувають вони. це здається різними, протилежними речами.. але вони про одне і те саме. про відсутність емоційного інтелекту.

справедливість без емоційності може породжувати навіть жорстокість. бо взагалі-то справедливість - то більш інтелектуальна річ, прихильність до якоїсь ідеї. а ідеї можуть бути різні. той самий напис на концтаборі "кожному - своє". нібито сам вислів і про справедливість, але в голові ідейного фанатика стає жорстокістю. чи то як в Індії закидали камінням когось за те, що їв м'ясо. так чи з любові до живого таке вегетаріанство взагалі?

чому я вважаю, що ці дві крайнощі - холодне фанатичне прагнення справедливості та емоційна неуважністю до почуттів інших - про одне і те саме? спробую пояснити це.. через християнську концепцію любові, такої, як її бачу я, у всякому випадку.

Бог - не уособлення справедливості. й не уособлення потурання. Бог - є любов. і це головне, чим він керується. це дуже широко змістовна річ. чому не можна зробити усіх відразу однаково праведними? тому що.. свобода волі. і віра в Бога, вибір своїх вчинків - це теж свобода. представлення свободы вибору - це любов та повага.

з любові до тих, кому зробили боляче, народжується гріх для того, хто це зробив. з любові до тих, хто відчуває муки провини та кається - він прощає гріхи. але ніхто не знає, кому насправді він пробачить, а кому ні.

боляче можна зробити і зі справедливості. і є сенс себе захищати, коли це дійсно небезпечно. але є така-собі відносна справедливість.. навіть з тієї ж віри в Бога, коли вона потрапила до жорстоких, фанатичних людей з викривленим розумінням Біблії, народилася інквізиція та хрестові походи.

мене свого часу вразило, що в католицизмі (на відміну від православ'я) ховають самогубців (хоча це вважається й порушенням заповіді "не убий" і після своєї смерті точно не сходи на сповідь). ховають прибічників інших релігій і атеїстів, не хрещених etc. не ховають лише тих, хто точно відомо, що не хотів, щоб його ховали за католицьким обрядом. це теж повага до свободи волі. і.. це виходить з принципу "кожен заслуговує на спасіння". і не нам, простим смертним, когось настільки глобально судити.

виключно когнітивний, логічний інтелект призводить до трагедій. не чутливість та холодний розсуд закривають шлях до повноцінного сприйняття реальності. ввічливість, то важливо, але якщо без щирості - то це лицимірство. інколи це має знання, але інколи дуже велике. справедливість без чуйності - шлях до до жорстокості. не усвідомлення власних почуттів та бажань, які бувають й не такими вже правильними, призводить до не усвідомленої злості на тих, хто може собі це дозволити. з цієї злості й виникає жорстокість. або просто особисте нещастя. бо нічого, що хочеш, не можна - усе не правильно та не чемно.

щирість - неймовірна якість. але без ввічливості, може бути образливою. бо прямолінійно висловлюючи та показуючи свої емоції, із серію "а я кажу усе, що думаю" не враховуючи, як це вплине на інших - то така ж неусвідомленість почуттів.

почуття є у кожного. їх треба помічати та розуміти. але мало лише вміти розпізнавати свої почуття, хоча це перший крок. наступний - це помітити перед собою іншу людину. що я відчуваю до неї? і що відчуває вона?.. як нам зробити наш контакт легким, навіть якщо ми зустрілися на мить? баланс між справедливістю та всепрощенням, баланс щирості та ввічливості.. мені здається в цьому є краса, це шлях до гармонійного розвитку.. будь-чого. якщо виходити з того, що почуття первинні, то маємо справедливість, що спирається на чуйність та ввічливість, що спирається на щирість.