"не всі йогурти однаково корисні"

натрапила я якось на статтю, щодо депресії, тривожності та інших розладів. в ній йдеться про наукові дослідження щодо користі в лікуванні даних розладів фізичними вправами. статистичні дані і т. д. в той же час сказано, що лікарі ще не дуже прагнуть сильно спиратися на цю інформацію в лікуванні пацієнтів. мм чого б це?..

першим, про що я подумала, читавши цю статтю, була думка "ті, хто це стверджує ніколи не стикалися з депресією на власному досвіді". окей, можливо, комусь це допомогло. хоча я не пам'ятаю людей в депресії, які були б здатні до занять спортом в цьому стані, встав з ліжка й помив посуд - то вже неабиякий прогрес. можна проводити купу досліджень й знайти підтвердження гіпотезі. а потім в новому дослідженні з новою вибіркою та експериментаторами - її спростувати. тому наукові дослідження, звісно, варто проводити й враховувати. але спираючись лише на науково статистичні дані можна помилитися. вони не враховують індивідуальності.

знання теорії необхідне для роботи. теорія і формується з досліджень, де задіяні великі групи людей. але й з клінічних випадків вона формується теж. а всі вони досить індивідуальні. ми не можемо взяти те, що спрацювало з одним клієнтом й шаблонно використати це з іншим. будь-який психолог вам скаже: що те, як працювати, що вивчалося в університеті, і те, як це все працює на практиці - має багато різного.

мені згадалася робота Фріца Перлза, засновника гештальт-терапії, де він писав:

 

"Психологів можна, грубо кажучи, поділити на дві групи. Одна група пишається своєю відданістю так званому "експериментальному методу", іншу ж "експериментатори" називають - незважаючи на численні відмінності всередині неї -"клініцистами". Хоча й ті й інші займаються дослідженнями поведінки, різниця в підходах до цього завдання зробило їх розвиток більш менш незалежним один від одного".

"З кінця дев'ятнадцятого століття, коли психологія почала відокремлюватись від філософії та перетворюватися на самостійну науку, її представники прагнули до "справжньої науковості". Відповідно до цього вони намагалися якнайкраще копіювати у своїй області ті методи, які були прийняті у найбільш розвинутій науці того часу фізики. Як відповідність атому, як найелементарніший частинці матерії, ранні психологи прагнули знайти "атоми" поведінки - неподільні далі елементи, яких можна було б "збирати" складніші реакції. При цьому вони намагалися по можливості повно дотримуватись методів експериментального дослідження, прийнятих у фізиці. З сучасної точки зору їх методи були досить примітивними; але й сучасні експериментатори, незважаючи на ускладнення лабораторного обладнання, ще залишаються ультраконсервативними у виборі проблем дослідження. Вони бояться звернутися до чогось, що не можна було б виміряти і порахувати за допомогою вже наявних технічних засобів, і тому мало що можуть сказати про такі дійсно людські проблеми, як емоції або особистість. Вони вважають, що психології знадобиться ще п'ятдесят чи сто років розвитку, перш ніж вона зможе звернутися до таких складних тем". 

Ф. Перлз

все це знову ж таки й до повернення в тему доказовості. і, звичайно, я скажу, що потрібно підходити цілісно та враховувати все - як і загальні наукові дослідження, так і унікальність кожного випадку.

і гештальт-то не має тому доказової бази, бо сам його засновник вже критикував цей підхід: людська психіка, проблеми в цій психіці - не є математичним завданням, яке можливо вирішити з застосуванням певних формул чи алгоритмів. в гештальті застосовується експеримент, але вже у самій роботі з окремим клієнтом, індивідуальний експеримент, найчастіше спонтанний, імпровізаційний, який проводиться безпосередньо з клієнтом (за його згоди), з яким психолог працює в даний момент, щоб дослідити, що і як саме у цього клієнта, щоб і сам клієнт це в першу чергу побачив і сам клієнт зробив свої висновки, сам клієнт "зловив" свій інсайт, і тоді частина терапевтичної роботи вже виконана. це як психодіагностика та психотерапія в одному. хоча інколи це й не спрацьовує теж. 

але ці експерименти для кожного клієнта свої. і, взагалі, не кожен клієнт й погодиться на них.

в гештальті немає доказової бази, бо він і є в першу чергу практичним, отим самим "клінічним". і лікар, навіть вже поставивши діагноз ніколи не буде спиратися лише на одну схему лікування з кожним пацієнтом. є певна основа - для цього й потрібен діагноз, щоб орієнтуватися, але далі, й в рамках лікування одного розладу, є дуже багато різних препаратів та варіацій в їх комбінуванні, дозуванні і т. д. та й сам лікар завжди не має мати абсолютної впевненості в тому, що він знає усе про клієнта й цей діагноз остаточний. це, як казав мій вчитель з гештальту "маревне осяяння".

неможливо успішно застосувати одні й ті ж висновки й рекомендації для всіх. навіщо консультація психолога, якщо можна пройти онлайн-тести? і навіть якщо психолог проводить такий самий тест, то крім нього він проведе ще декілька, задасть ще купу запитань, вислухає вашу особисту історію, й така психодіагностика може зайняти й не одну зустріч. а в ході психотерапії ще більше дізнатися.

я дуже поважаю наукові дослідження. я читаю про них. враховую. я проводила їх рід час свого навчання в університеті й писала наукові статті. я брала участь в якості експерта в наукових дослідженнях інших. і теж маю свої гіпотези, щодо стану чи проблеми кожного окремого клієнта. але кожного разу досліджую разом з клієнтом це індивідуально.

я була б дуже рада, дати клієнту рекомендацію зайнятися спортом, щоб він це зробив і вийшов з депресії. але я підозрюю, що він на мене подивиться, як на божевільну. і це саме та ситуація, де божевілля можна зрозуміти через божевілля. я знаю що таке депресія на власному досвіді. я думаю, ті лікарі, що не поспішають вводити рекомендації дослідників в практику, знають про своїх пацієнтів точно не менше, ніж те, говорять просто дані опитувальників, які проходили учасники експерименту.

 

немає двох однакових клієнтів. немає двох однакових терапевтів. є однакові пігулки в упаковці, але не однаково усім вони допоможуть.