Ерос і Танатос

«Боротьба Якова та ангела», Олександр Луї Лелуар

того, хто хоче піти - не вмовиш залишитися. того, хто проти - не переконаєш бути "за". того, хто хоче, щоб пішов ти сам - не вблагаєш дати тобі залишитися. якщо сам чогось хочеш - не перелаштуєш себе перехотіти. того, хто не хоче не змусиш захотіти. усе це можливо лише маніпуляціями/самоманіпуляціями. але ж обман не стає від цього правдою. і легше нікому не стає.

ми не маємо ніякої влади. жодного контролю. ні над ким. що там казати - інколи й над самими собою! ми можемо просто зустрітися з правдою - такою, яка вона є. і витримати її.

це схоже на те, як море б'ється о скелі. якщо скеля б втікала - море б йшло далі. якщо б скеля пішла на море, на цю битву - вода б поглинула скелю чи скеля завоювала частину моря, ставши островом. з обох сторін хтось би загинув, навіть якщо б ніхто не переміг.

море приходить, море відходить. море бушує - море спокійне. море постійно в русі. а скеля стоїть. і щоб не робило море, це нічого для неї не змінить. вона не піде ні від моря, ні до нього. так само й незалежно від того, що скеля стоїть на місці, море буде битися й заспокоюватися. і саме тому існує і те, і інше. тому що вони ті, ким вони є.

ми не можемо нікого змусити бути тим, ким він не є. море буде морем, а скеля буде скелею. і не змусимо змінитися. перехотіти. але ми можемо витримати. як море витримує холодність скелі й залишається собою, і як скеля витримує нестабільність моря. бо насправді десь вони розуміють, що в своїй природі вони таке стабільні. й у моря теж є свій графік.

коли я кажу про "витримати" - це не значить втечу від почуттів, їх ігнорування. і це не значить намагання змінити ситуацію якимись надмірними зусиллями. це значить мати їх та просто бути.

усе прагне до рівноваги. і якщо хтось зараз море, то ситуацію врятує лише те, що хтось буде скелею.

якщо в когось істерика - істерика у відповідь не допоможе досягти спокою. намагання заспокоїти - будуть лише дратувати. ігнорування чи втеча від людини - так само лише посилять цей стан або змусять просто подавити почуття, які насправді нікуди не ділися. бо все це про неприйняття. "я не можу витримати тебе в такому стані". бути скелею - це просто бути поряд. я тут, просто знай це. і якщо хочеш, щоб я пішов - я піду, але ти знаєш, де мене знайти, якщо захочеш.

я буваю і морем, і скелею. сама по собі я дуже емоційно нестабільна людина. але коли поряд зі мною хтось ще більш у нестабільному стані в моменті - в моєму морі штиль. принаймні ззовні, там, на глибині, в мене теж народжується щось у відповідь. я спостерігаю - за іншим і собою, я відчуваю, я поряд.. інколи це непросто. і можна витримати лише як в тому мемі, де дитина б'ється в істериці, а мати стоїть в сторінці, але в полі зору, п'є вино та палить. все ж, це краще, ніж кричати у відповідь чи піти геть.

усе потребує рівноваги, і якщо хтось в дитячій позиції, хтось автоматично стає в позицію батька. але, так - батьки бувають різні. щоб дитина трохи підросла, треба й батькам не просто бути батьками, а й бути дорослими.

людину, що хоче піти - не переконаєш залишитися. людину, яка хоче померти - не змусиш жити. ти можеш просто жити сам і бути. ти не можеш когось в себе закохати, але ти можеш кохати сам і бачити красу кохання. і, можливо, інший теж її побачить, але не варто ні на що розраховувати. ти не можеш переконати перейти на інший бік - але ти можеш його показати. і залишити в спокої.

ти можеш не прийти, але я є. інколи, все що ти можеш.. це просто жити, приймаючи те, що хочеш померти.

чому я назвала цей допис "Ерос і Танатос"? тому що він про кохання та смерть, насправді.