зрілість

дорослий ззовні має бути дорослим всередині. усі кажуть про зрілість.. але це не так просто. більш того, спочатку треба зрозуміти, що це таке. адже це не про якісь стереотипні уявлення щодо одягу, вподобань, якоїсь холодної неживої серйозності etc.. в чомусь і має залишитися крапя дитинства. але бути дорослим - це ще й вміти перемикатися. у дитини нема вибору, вона просто не може інакше. також треба й зрозуміти, що ти дитина, щоб зрости. і зрозуміти, навіщо тобі потрібно рости. бо може і ні? може, хтось і не хоче дорослішати, але чи маємо ми право засуджувати? просто коли ти дорослий зовні, а всередині дитина - можуть виникнути проблеми. дорослі проблеми. які можливо вирішити лише коли ти стаєш дорослим.

та чи є незрілість якимось рідкісним явищем? може тому, що я психолог, я бачу більше незрілості? але так само я бачу і свою. мені здається, що я зависла десь у період 7-8 років. різниця лише в тому, що у цей вік вже більш-менш розвинена вольова сфера та провідний вид діяльності - навчання. але це ще не повноцінна дорослість. просто я її вже усвідомлюю, коли вона проявляється. і можу якось швидше вирішити ситуацію. але інколи це й не створює проблем взагалі.

у віковій психології ми виділяємо періоди вікових криз, які є закономірним нормальним, типовим, природним явищем. в результаті повноцінного конструктивного проходження, завдякими провідному виду діяльності цього віку (маніпуляціх з предметами, сюжетно-рольова гра, навчання, спілкування з ровесниками і т. д.), ця криза формує новоутворення, які переводять на вищій левел. і вона минає, залишаючи те, що вже сформоване завдяки їй. але потім буде наступна криза, де потрібно буде ще щось додати та перейти знов на вищій левел. і так усе життя. бо усе життя - це певні вікові періоди. які в моменті переходу створюють кризи.

до чого це я? до дорослості. як і чому ми "не дозріваємо"? щось, в якомусь віковому періоді йде не так. і ми в ньому зависаємо. і в залежності від тяжкості того, що відбувається, дорослішання може затянуться далі й далі. і що цікаво, якщо в якомусь віці дитина "не по рокам доросла" - це теж заважає справжньому природному дорослішанню тому що для всього має бути свій час. щоб швидше та краще росли рослини, використовуються речовини, які не дуже для них корисні. і щось виростає, велике й красиве - але воно не смачне.

криза, яка пройшла невдало, в наступній спробує повторити той самий сценарій, замість того, щоб реалізовувати новий. це ота фігня, коли в кризі середнього віку людина починає поводитися як підліток.

це не засудження й не образа. підлітки прекрасні, трирічні діти прекрасні, щоб там вони не витворяли. просто всьому свій час. а колись щось в когось запросто могло піти не так. просто тому, що світ не ідеальний.

тому часто кажуть, що терапія допомагає стати більш зрілим. ми в ній дозріваємо природнім чином. не перескакуючи періоди. якщо тридцятирічна людина зависла в періоді одного року, то нормально подорослішати, перескакуючи інші періоди - не вийде. ми беремо за руку й ведемо. відпускаємо. дивимося, як вона йде сама. допомагаємо підвестися, якщо треба. обробляємо рани, які могли виникнути в цьому процесі. і так далі, далі, далі.. ось чому терапія - це часто досить довго. швидке перескакування з одного року до тридцяти - спершу виглядає дуже ефектно, але в довгостроковій перспективі - не ефективно. ефектно - це взалі не завжди про ефективність.

дитині в дорослому світі з дорослими вимогами дуже важко. і дорослим з нею важко....

_____________________________________________________________________________________

чим менша дитина, тим більш об'єктно вона ставиться до людей. хто більш за всіх задовольняє її базові потреби - того й найбільше любить. і це логічно - бо чим менша дитина, тим менше вона може сама про себе піклуватися. новонароджений не може взагалі. він може лише проявляти свої емоції - які мають правильно розуміти дорослі. чим старшою стає дитина, тим більше своїх потреб вона може задовольнити сама - і не потрібно заважати їй в цьому, заважаючи так само процесу її дорослішання. крім того, чим старшою стає дитина, то вже вміючи робити щось самостійно, її вже буде дратувати, коли це будуть намагатися зробити замість неї - типу годувати з ложечки.

але треба розрізняти потреби та бажання. перші дійсно глобально, катастрофічно важливі. і є потреби, які без інших не задовольниш - бо ми соціальні істоти. ми не самодостатні. але ж є і певні просто бажання. мати бажання - добре і нормально. і вони можуть бути частиною процесу задоволення потреб. і поговоримо про бажання. та зрілість.

уявімо собі трирічну дитину. ось, вона з батьками заходить до магазину.. бачить якусь іграшку. і в неї з'являється потяг до неї. щирий. вона їй щиро подобається і дитина це виражає емоційно. дитині можуть її купити - і вона буде щиро радіти. можуть не купити - й вона буде щиро розлючена й засмучена. інколи кажуть почекати - тоді може бути різна реакція, відповідно до того, чи виконують свої обіцянки батьки взагалі. та й згодом може буде справді зрозуміло, чи потрібна їй ця іграшка, або дитина вже взагалі про неї забула. в цілому, добре мати усі ці різноманітні досвіди. бо життя таке і є.

але ж уявімо собі сценарій, де дитина все ж отримує цю іграшку. вона щиро їй радіє. грається з нею з задоволенням. а потім, через якийсь час.. закидує її. і починає хотіти іншу іграшку, з якою повторюється той самий сценарій. так само в дитини можуть змінюватися і "друзі" - діти, з якими вона так само грається. для маленької дитини це нормально. в цілому, щодо речей, для дорослих так само це може працювати, просто іграшки інші - і це не глобально погано. і якщо в дитинстві в людини був досвід різних сценаріїв з об'єктами в дитинстві - "купили, не купили, треба почекати" - і в дорослому віці вона може усвідомлювати, що з різними ситуаціями та людьми це працює так само і бути готовою до цього.

проте і так само, чим старшою стає дитина, тим більш стабільні її бажання, усвідомлення можливості різних сценаріїв та, звичайно, вона більше усвідомлює різницю між об'єктами та суб'єктами - іграшками та людьми, розуміючи, що останні мають почуття. маючи різні почуття до них так само. і доросла людина, навіть якщо її ставлення до об'єктів не сильно змінилося з дитинства, все ж має різні почуття та ставлення до об'єктів та суб'єктів. вона може засмутитися, що втратила якусь річ, але її засмучення через це не перевищує засмучення через втрату людини.

але.. не з усіма дорослими це так працює. і ось тут вже є різниця - бути дорослим чи зрілим. незріла доросла людина не дуже відрізняється в своєму ставленні до об'єктів та суб'єктів. вона не дуже бачить в людині власне особистість, суб'єкт - вона бачить її як об'єкт, предмет для задоволення якихось потреб. звісно, найчастіше людина, що подобається, якісь потреби задовольняє. але зріла людина бачить її як людину, а не предмет чи інструмент. або як товар, який можна купити та повертути в магазин, викинути, покористуватися допоки є потреба,  перепродати й таке інше. 👇

доречі, ми ж користуємося і платимо за послуги, які здійснюються іншими людьми. і можна також звернути увагу на те, чи бачить людина особистість в тій людині, послугами якої користується. чи сприймає її так само як предмет. інструмент, який виконує необхідну функцію. я це бачу і в своїй роботі. при тому, що терапія - це навіть не зовсім послуга. але й в самому терапевтичному процесі, чкрез клієнт-терапевтичні стосунки, можна найкраще з цим зустрітися, усвідомити й пропрацювати.

усі ці фрази, типу хтось "поводився зі мною як з річчю" чи "витер об мене ноги" власне, і свідчать про реакцію на ставлення до себе як до об'єкта.

це неприємно. навіть боляче. ми називаємо таких людей жорстокими. по-суті, виходить, що жорстокість і є наслідком незрілості. тим не менш, коли ми кажемо, що хтось поводиться "як дитина" - ми говоримо про інше - про дитячу щирість та легкість, безпосередність. це те, що певною мірою важливо зберегти. але до усього цього додаються й дорослі частини. у зрілої людини є частинки того і іншого, але відповідно ситуації та у відповідних пропорціях. у незрілої людини є дуже вагомий перекіс. навіть її маніпуляції неусвідомлювані - як у маленької дитини. вона сама не розуміє, що маніпулює. важливо також зазначити, що рівень незрілості залежить і від віку, в якому людина "зависла". якщо це період ще раннього дитинства, до 3х років, то тут і маніпуляцій немає, навіть якщо здається, що вони є.

конфлікт двох незрілих людей схожий на баталії на дитячому майданчику. поряд зі своєю дитиною неймовірно розкривається власна незрілість. колись до мене на консультацію звернулися батьки однієї дитини, які сказали, що на агресію щодо них з боку дитини психолог дитячого садочку порекомендував "давати здачі" - щоб дитина відчула, як воно. і я відповіла: "діти між собою в пісочниці коли сваряться, роблять так.. і дорослі люди мають бити у відповідь дитині, так само? як вам звучить сама ця фраза "давати здачі" з боку дорослого до дитини?" більше нічого не треба було говорити, вони самі зрозуміли. а мені захотілося дати здачі тій психологині з її порадами.

сама по собі незрілість не обов'язково означає, що хтось погана людина - просто щось в процесі дозрівання колись пішло не так. але на це можна вплинути та трохи підрости, якщо є таке бажання. я не можу назвати й себе повністю зрілою людиною. я в процесі зростання. і якість етапи вже пройдені, якість проходяться, якісь чекають попереду..