прийти в захоплення від драми, що відбувається

Пауль Туман "Амур та Психея"

роботу психолога класично відносять до класу професій "людина-людина". в мене ж за цими профорієнтаційними тестами цей клас був другим. а на першому місці - "людина-художній образ". ніколи не можна довіряти лише одному тесту. ніколи для усіх не працює один протокол. один алгоритм. є певна база, але є ще купа "але".

психологія - це наука. мистецтво - ні. але процес взаємодії психолога та клієнта окрім спирання на наукову базу, може містити у собі багато творчості. і чим тоді терапія не є створенням художнього образу? спонтанного, унікального, такого, що може бути лише тут і тепер, лише з цим клієнтом і з цим терапевтом? взаємодія між людьми містить в собі багато творчості, якщо це справді глибока взаємодія, а не спілкування на рівні кліше. спілкування з терапевтом є своєрідним мостом до спілкування з усіма іншими. як те, що відбувається в житті клієнта підсвічується у контакті з терапевтом, так і те, що відбувається між клієнтом в терапевтом здатне змінити інше в житті. і в чомусь це теж про "почуття смаку". здатність знайти те, що тобі подобається, підходить, гармонічно вписується в твою сутність.

колись мені відкрила очі на мої амбівалентні погляди книга Джозефа Зінкера "У пошуках хорошої форми". Робота з подружніми парами та сім'ями" - її автор - науковець, гештальт-терапевт, а у вільний час - художник та скульптор. в ось він підмічає такі моменти..

"Естетика "хорошої форми" людських стосунків дуже схожа з естетикою художнього полотна. Ми не критикуємо стиль твору або його зміст, ми наголошуємо на сприйнятті твору в цілому".

"Хвора" сімейна пара або сім'я схожі на поганий театр: їх акторська гра призводить до плачевних результатів. Вони не здатні подолати набуті стереотипи і просто прийти в захоплення від драми, що відбувається. Вони не можуть отримати задоволення від комічної сторони власних стосунків і не в змозі проникнутися глибиною власної трагедії. Ми намагаємося навчити їх жити справжніми почуттями, з їхньою спонтанною імпровізацією – від сліз до дзвінкого сміху, поступово в процесі розвитку ми й самі отримуємо можливість насолодитися красою того, що відбувається.

Ми здатні навчити людей “жити красиво”.

"Мистецтво – театр, танець, література, поезія, живопис, скульптура, архітектура – ​​непросто втілення живих людських стосунків. Важливий аспект творчості – спостереження, для якого необхідна наявність позиції, перспективи та інтуїції".

 

"прийти в захоплення від драми, що відбувається.." свого часу мене осяяло від цих слів.

якщо відкинути стереотипний, шаблонний стиль спілкування, побудови стосунків, життя, в решті-решт, то ми починаємо створювати власний, неповторний витвір мистецтва. комусь він подобається, комусь - ні. хтось його розуміє, а хтось вважає його безглуздим. він може відображати різні почуття, але вони справжні. це може бути комедія або трагедія, трагікомедія, арт-хаус, сюрреалізм etc.. але немає поганих жанрів, є лише погані актори та режисери..