нарцисична сторона любові

West, Benjamin - Narcissus and Echo

зараз буде допис про інший бік того, про що я писала у минулому. це як ті самі персона, самість в т. д. та.. тінь. хоча, кому судити?

Еріх Фромм, якого я також згадувала та цитувала казав ще так: "головною умовою досягнення любові є подолання власного нарцисизму".

я б тут сказала про інше.. не про нарцисизму, а, скоріш, егоїзм. так чи і інакше в кожного є доля нарцисизму. здорового чи не дуже.. чи значить це нездатність до кохання? якщо нарцисизм не про те, щоб використовувати іншу людину як засіб для досягнення своєї мети, а навпаки.. прагнути, використовувати свої досягнення для щастя іншої людини. окей, інколи й просто для досягнення її любові. це незріла любов, але все ж любов. вона може і дозріти, якщо правильно за нею доглядати.

а як щодо людей з прямо-таки нарцисичним розладом особистості? вони не люблять? а, може, їм складно любити? страшно?

а, може, уся любов в певному сенсі містить в собі нарцисизм? чи не любимо ми те і тих, хто так чи інакше схожий на нас, містить у собі щось нам близьке? ми ж кажемо про дорогих нам людей, що вони "близькі". кажуть, що протилежності притягуються. але це як інь та янь, аніма та анімус - чоловіче в жіночому та жіноче в чоловічому - без цього ми б ніколи не змогли знайти спільну мову. жодна протилежність не є тотальною. вона просто містить те, чим не володіє інша але це необхідно для обох. це й те приховане, що не може вівільнитися без зустрічі з тим, в кого це відкрите. сміливий додає впевненості боязкому. боязкий робить сміливого більш обережним. стабільний стабілізує нестабільного, а нестабільний додає спонтанності та різноманітності. вкупі це може збалансувати обох. але якщо б ніхто з них цього не містив взагалі, то він був би й не здатен це відкрити в собі. це як заздрість - нам здається, що в людини є щось таке погане, чого нема в нас, коли насправді ми цього хочемо, але не маємо. визнання в собі цих прихованих прагнень дозволяє наблизитися до їх досягнення. принаймні, зрозуміти, що протилежність не така вже й велика. якимсь чарівним чином усе в світі настільки прагне дл гармонії та компенсації, що навіть якщо двоє людей мають схожі риси, інший, дивлячись ніби на самого себе зі сторони, починає змінюватися або ж інакше буде провал. у стосунках двох нестабільних людей хтось стане більш стабільним. і тоді це буде допомагати стабілізуватися іншому. через проходження цих конфліктів з самим мобою в першу черегу.. досягається гармонія у стосунках. і це вимагає тієї ж зустрічі з темною стороною самого себе. 

хіба наші друзі та кохані не містять у собі частку відображення нас самих? сам основний інстинкт, саме бажання продовжувати себе.. свідомо чи ні, та любов до своїх дітей, які ж і є продовженням нас самих - це ж теж в певному сенсі нарцисизм? такий нарцисизм, без якого людства не існувало. проте наступна сходинка - здатність до емпатії. хоча.. чи не співпереживаємо ми, бо й себе ставимо на місце іншої людини? "чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою" - тож треба спочатку пізнати себе, зрозуміти як ти хочеш.

все зводиться до "я". воно первісне. після "я" - "ти". треба побачити іншу людину. що все ж таки вона тобою не є. і має бути. так само як і ти. побачити і схоже, і ні. розуміючи схожість чи відмінність не намагатися зробити іншу людину такою, як ти. прийняти вашу схожість і різність.. після "ти" - "ми". що відбувається між нами, такими, як ми є?

на світлі та у тіні. у близькості й на дистанції. усим править одне Я, народжений з порожнечі Великий Вибух.