істерика, істерія, істероїдність

 Андре Бруйє - Клінічний урок у Сальпетрієрі


неможливо не згадати того, хто використовував слово "істерія" більше за будь-кого з інших психологів та психіатрів. тому почну допис з його слів:


"Неврози є карикатурами на великі соціальні продукти мистецтва, релігії та філософії. Істерія є карикатурою на твір мистецтва, невроз нав'язливості - карикатуру на релігію, паранояльне марення - карикатурне спотворення філософської системи"
Зігмунд Фрейд

 

одне з найбільшвживаних слів, що описують сильні емоційні реакції або людей, що до них схильні, пов'язані зі словом "істерика". ще й на додачу як образливе слово є "істеричка". і найчастіше вживається щодо жінок. що ж, не просто так - ці всі слова походять від латини - "hystericus" та давньогрецької - "ὑστέρα", що перекладається як "матка". думали, що то матка блукає організмом.

але так само, як матка не блукає організмом, так і будь яке з зазначених психічних явищ не є виключно жіночим.

в чому ж відмінності?

істерика - це ситуативна реакція на якусь гостру для людини ситуацію. вона не є довготривалим станом, як нервовий зрив. це як вихід емоційного напруження, всплеск гніву, роздратування, часто з супутнім криком, сльозами та фізичними діями. сама по собі істерика не є ніяким захворюванням. вона може трапитися з кожним, незалежно від наявності психічних порушень, просто при деяких істерики можуть бути часті, і всеодно там має бути ще купа додаткових симптомів. в деяких людей істерики частіші просто внаслідок темпераменту. а в когось - бо життя таке. в будь-якому випадку, сама по собі істерика не є психічним розладом. також слід звернути увагу, що, всупереч стереотипам, людина не впадає в істерику цілком свідомо бажаючи щось таким чином отримати чи привернути увагу, бо цю істерику ніхто може й не бачити. це більш підсвідома потреба, де істерика - це "крик душі".

а що воно таке "істерія"? той самий "сказ матки"? це вже назва захворювання, діагноз. проте... дуже застарілий. тому що, якщо почитати.. то істерією називали раніше майже усі психічні розлади з дуже яскравим емоційним реагуванням. зараз цей термін неактуальний.

те, що Фрейд називав істерією найближче до суті того, про що ми говоримо. зараз його істерія стала істеричним синдромом. не захворюванням як таким, а окремим синдромом, який може бути частиною захворювання, а може бути ситуативним. це як ота сама істерика, про яку я згадувала на початку, тільки в іншому, більш кривавому соусі. так, це суто карикатура та пародія.. і цілком неусвідомлена. такі "істерики" можуть здаватися симулятивними. але є прикол. відносно психічно здорова людина, коли симулює параліч чи галюцинацію, просто грає, усвідомлюючи, що грає, і насправді нічого такого вона не відчуває. якщо в людини справді паралізується якась частина тіла, чи виникають галюцинації etc - то це +/-"вписується" в медичні показники, підтверджується емпірично та лікується медикаментозно, і це працює. але в людини може усе це бути насправді але якось.. по-своєму. типу в неї справді наступає параліч, але саме таким чином, як вона собі це уявляє. це не симуляція. і це геніальне відкриття Фрейда, дійсно.

найцікавіше - це істероїдність, істеричність. як я вже згадувала, в стан істерики містить гостру реакцію на незадоволену потребу, як несвідоме прагнення "докричатися" та привернути увагу до того, як для тебе щось важливо. але істерика - це спалах, а от істероїдність - ні. вона є не такою яскравою, навіть може й цілком спокійною, проте - стабільною, власне, рисою особистості, яка й виражає те саме прагнення уваги, демонстративність.. хоча, цікаво, французькою мовою усі ці слова перекладаються однаково - hystérie, hystérie, hystérie. а я думаю, що різниця є. 

це розлад чи ні? усе залежить від рівня цієї істероїдності. і частина її є в кожному з нас, напевно, бо так як людина соціальна істота, вона не змогла б існувати, як би не привертала увагу. для нас важливо, щоб на нас звертали увагу, щоб були до нас уважними. щоб з нами рахувалися. інакше неможливо жити в соціумі взагалі. ми маємо бути поміченими. ти відчуваєш, що існуєш, поки тебе помічають. в чомусь, істероїдний радикал є дуже здоровим, і нездорова навіть його відсутність.

так чи інакше наш характер взагалі являє собою своєрідний мікс усіх таких радикалів. чогось більше, чогось менше.. характер не є патологією. і якщо істероїдність є просто рисою характеру, яка виражена дещо більше за інші риси, то навряд чи це створить якусь велику проблему. але ця риса можна і не просто бути більш вираженою, а прямо таки випуклою. театрально вискакуючою на сцену особистості. вона починає затьмарювати інші риси, її влив стає більш тотальним. і тоді ми говоримо про істероїдний або, як його нещодавно почали називати - гістріонний розлад особистості.

інколи цей розлад може піти на користь! але частіше навпаки. просто можна знайти сферу адаптації. люди з істероїдними рисами в тих чи інших пропорціях, при наявності гарного інтелекту та здібностей, можуть стати гарними ораторами, акторами (театральність сама по собі притаманна людям з істероїдним радикалом), блогерами з купою підписників! але до цього характеру треба ще хоч трохи таланту. щоб не бути, як в словах Фрейда "істерія - це карикатура на витвір мистецтва".

досить часто істероїдність плутають з нарцисизмом. але це кардинально різні речі. істероїду важливо, щоб його помітили й щоб він був в центрі уваги, інколи будь-яким способом. істероїд постійно відчуває дефіцит цієї уваги. для істероїда не стільки важливо, щоб він був найкращим, скільки найпомітнішим. найпопулярнішим. просто часто це пов'язані речі.

нарцису важливо досягти мети, бути успішним і отримати визнання за реальні досягнення (і при цьому нарцис завжди буде відчувати, що вони недостатні, вони як критичні, так і досить самокритичні). нарцису важливо будь-що досягти своєї мети. увага має значення як складова визнання та захоплення. але нарцис може, як в тому міфові, закохатися в своє відображення без підтвердження його краси іншими.

у кожної епохи є якісь свої такі самі риси, характери.. розлади. і тоді можна зі своїм ще непогано вписатися. ще пару років тому, мені здавалося, що ми живемо в нарцисичну епоху: увесь цей успішний успіх, нескінченне самовдосконалення.. а от думаю, що ще і зараз в дуже істероїдну епоху.. соціальні мережі підвищили її рівень так, що тепер якщо ти нічого не постиш в сторіз, то нічого в тебе й не відбувається в житті. не запостив - не був. а як тебе взагалі немає в цих соц. мережах, то ти як привид.

отож і питання - чи можна в таких умовах говорити про істероїдний розлад особистості взагалі? бо скоріш нестача істероїдності зробить людину меншадаптивною. я думаю, що все ж таки можна - це розлад, але найнормальніший з розладів, і за умови, що зв'язок з реальністю сильно порушився та демонстративність вийшла з прийнятних рамок без вартої того усвідомленої мети. щоб гра була варта свічок, а вистава виправдовувала вартість квитків.

Коментарі

Популярні дописи