коли йти до психіатра?

Вінсент Ван Гог - Автопортрет

зрозуміти, коли треба звернутися до психіатра дуже цікаве питання. на яке беззаперечної конкретної відповіді немає. але є певні критерії психічного здоров'я. 

вони досить відносні, кожен психолог видає свій список, але є основні, в яких усі сходяться (щодо дорослих):

- соціальна адаптація - власне, усі ці критерії про неї. бо питання психічного здоров'я тому і постає, що людині важко жити в соціумі чи з нею важко жити, а найчастіше усе це разом. 

- критичність мислення загалом та до себе (реалістична самооцінка) 

- рівномірне співвідношення реакції на ситуацію (влаштувати бійку за те, що принесли холодну каву - не про здоров'я)

- гнучкість: здатність змінювати свою поведінку в різних ситуаціях

- бути передбачуваною в передбачуваних обставинах

- здатність самостійно задовольнити свої вітальні потреби - типу приготувати собі їжу, попрати одяг etc (не беручи до уваги ситуативні випадки типу хвороб) тут ще зауважу, що це не означає цілком самодостатнє життя - нам необхідні інші люди, постійно ми вирішуємо купу питань через інших людей, бо в цілому ми живемо в соціумі. маються на увазі власне вітальні - життєвонеобхідні - в той самий туалет самому сходити, поїсти самому etc.

- не нести загрози іншим та самому собі

- ідентичність, усвідомлення свого фізичного та психічного "Я", його єдності, постійності, безперервності. усвідомлення зв'язку між тим, ким ми були, є та будемо. усвідомлення своїх сильних та слабких сторін etc. ми можемо описати себе іншим, і так само ми можемо описати інших. я спеціально написала цей критерій останнім, тому що він, як на мене, найглибший та найскладніший, а, може, тому що в мене самої проблеми з власною ідентичністю. 

є ще багато інших, точніше, вони детальніше описують та розкривають ті критерії, які я згадувала раніше. мені дуже заходять ті, що дає психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс: 

- здатність любити; 

- займатися діяльністю, виявляти творчість; 

- здатність гратися - бути інколи й несерйозним, спонтанним;

- безпечна прив'язаність - не потрапляти чи швидко звалювати з руйнівних стосунків; 

- автономія - самостійність, здатність спиратися на самого себе, самому приймати рішення; 

- наявність цінностей, якими людина керується у своїх рішеннях та діях; 

- здатність до емпатії; 

- рефлексія; 

- гнучкість у використанні захисних механізмів психіки; 

- здатність відчувати увесь спектр емоцій: відчувати та усвідомлювати свої почуття, не ховаючись від них, але не давати почуттям контролювати свої дії, усвідомлювати свої бажання, не пригнічувати їх, але вміти відкладати реалізацію бажаного, задоволення, контролювати свої імпульси; 

- прийняття - усвідомлення "суворої реальності" - наші здатності обмежені, минулого ми не змінимо, майбутнього не знайомо, не усе контролюємо і усі помремо. 

але ж навряд чи ви підете до психіатра просто прочитавши цей список та не знайшовши у себе усіх цих ознак психічного здоров'я. і взагалі це скоріш підказка, що може йти не так і орієнтир, в яку сторону розвиватися. 

отож, якщо ми маємо постійну повну відсутність критичного мислення, то логічно, що зрозуміти, що потрібно звернутися до психіатра - ні самому, ні з психологом, ні з родичами - не вийде. а якщо критичне мислення зберігається повністю або частково, або зменшується лише в певні періоди загострення, приступа - то ситуація набагато краща. краща з точки зору можливості допомоги. бо, можливо, пам'ятати та усвідомлювати, що з тобою творилося чи що ти творив, інколи ще те страждання. є стереотип, що люди в психозі потім не пам'ятають того, що було. але ні, зазвичай пам'ятають. пам'ятають, бачать наслідки, усвідомлюють. ризик самогубства вищій саме тоді, після, аніж під час того самого психозу. пам'ятати та усвідомлювати, ще й з купою негативних наслідків - справді жахливо. але так, якщо усвідомлюєш - можеш звернутися за допомогою. і колись це особисте пекло вдастся приборкати. 

є психічні розлади, де достатньо одного епізоду, щоб поставили діагноз. але найчастіше ми маємо справу з чимось дуже постійним. 

у всіх нас є різні емоції та почуття, і мають бути, і вони виконують життєво важливі функції. страх для безпеки, злість для відстоювання своїх кордонів, радість, щоб було до чого прагнути, смуток - щоб відпустити те, чого вже немає, і цінувати те, що є. але є "збої в системі". страх виникає там, де об'єктивно безпечно, злість там, де ніхто на тебе не зазіхає, смуток коли ще нічого не сталося, радість, коли на носі купа проблем і ніякого рішення ще не знайдено. або ж емоція відповідна, але її сила її впливу дуже велика та довга, реакція надмірна. 

досить часто це відголоски з травмуючих ситуацій, "емоційні флешбеки". ситуації інші, але чимось віддалено схожі на щось у травмуючому минулому, і вмикається реакція, яка тоді допомогла вижити. 

наскільки це нездорово? залежить від сили емоційної реакції та її частоти, постійності. якщо це інколи й не досить сильно, то в цілому з епізодичними випадками можуть допомогти навіть декілька сеансів з психологом. якщо постійно та сильно - потрібна довга робота, інколи на роки. і в деяких випадках необхідна і консультація психіатра. найчастіше це може бути психогенним розладом - зумовленим психологічними причинами й робота здійснюється виключно психологічна, медикаменти це не вирішать, бо питання не в біохімії мозку. але офіційний діагноз може поставити лише лікар. дещо несправедливо, як на мене, діагноз ставить лікар, а усе лікування здійснює психолог. але інколи медикаменти все ж потрібні, щоб полегшити стан "тут і тепер", як певний анестетик, як взірець іншого стану, до якого можна звикнути, що можна інакше відчувати. і є супутні стани, де ліки справді потрібні - розлади особистості не лікуються ліками, і вони невиліковні взагалі, але ліки можуть полегшити супутні депресії, чи тривожність, чи агресію, а робота з психологом - адаптуватися до життя з такою своєю особистістю. 

йдемо далі. сигналом про те, що це не просто неприємний стан, поганий настрій і т. д. є постійність, розуміння причин та здатність контролювати себе під дією свого стану. якщо сталася неприємна подія і декілька днів у вас поганий настрій, сон, апетит, але це швидко проходить - це ще не депресія. і депресія буває психологічною та генетичною - в першому випадку розумієш, чому, в іншому - ні. а перепади настрою - не дорівнюють біполярному розладу, бо настрій змінюється в усіх. тут є багато тонкощів для кожного окремого діагнозу, але суть така: можна замислитися над походом до психіатру, коли стан постійно або дуже довгий час заважає повноцінно жити. 

згадайте, які питання зазвичай задають будь-які лікарі, після питання "що вас турбує"? апетит, сон, стул, сили! інколи сексуальне життя. психіатр вас теж про це спитає. бо це вітальні потреби. якщо збій вже стосується й інстинків виживання, то це серйозно. 

я так само часто питаю себе, а це в мене просто гарний настрій чи почалася гіпоманія? я просто засмучена чи це вже депресія? а оскільки в мене вже діагностований розлад, то це питання неабияк хвилює мене, а я, як і звичайна людина можу радіти і сумувати стосовно різних життєвих обставин, а не лише через хворобу. в моїй ситуації головний критерій - я не знаю причини. просто щось змінилося. і інколи різко в один момент, коли взагалі нічого не відбувалося і цей стан не зникає, щоб там не було. і хоча це розлад настрою, а не когнітивний, все ж на фоні настрою когнітивні особливості дещо змінюються. мислення стає або швидшим або повільнішим, концентрація уваги, та й критичність.. коли довго в рожевих чи чорних окулярах, то починаєш забувати, що це просто окуляри. під настрій підлаштовується мислення: рожеве чи чорне. але в будь-якому з цих кольорів знання нікуди не зникають. тому я взяла особисто для себе головними критеріями для відслідковування свого стану та розуміння, коли можливо буде необхідно поговорити про коригування схеми лікування саме тривалі зміни в сні та апетиті, а далі вже аналізую усе інше.

таким чином, зверніть увагу на постійність та силу стану, його вплив на життя, сон - звичайний або ж надмірна сонливість/безсоння/часті пробудження/кошмари; апетит - надмірний або відсутній, інші фізіологічні процеси та реакції - лібідо, наприклад - знижується чи підвищується. усе, що стосується вітальних потреб - до лікаря в принці будь-якого. якщо це вкупі з моральним станом - відвідайте психіатра. може це й не психіатричне, але тоді він тоді теж може скерувати до іншого лікаря.