групи ризику (психічних розладів)

Пабло Пікассо - Старий сліпий гітарист

коли я проходила пасивну практику у дитячому садочку (психолог ділиться практичним досвідом, студенти-практиканти спостерігають за роботою психолога на заняттях etc) на 2му курсі університету, психолог сказав нам: "у тривожної матері завжди тривожна дитина". і вона дійсно мала рацію. але ми це обговорювали з психологічної сторони: якщо мати за все тривожиться, це передається дитині - ну а як тут бути спокійною, коли тебе увесь час лякають чимось та намагаються від усього на світі вберегти? але пізніше я замислилася над іншим сценарієм.. а що, якщо це не просто через виховання? що таке "тривожне" виховання не обов'язково результат психологічної травми, а такого ж виховання. і так далі, далі, далі, з покоління у покоління усі тривожні. так тоді набута ця тривожність чи спадкова? це дуже складне питання. одне можна точно сказати: тривожність не завжди пов'язана з важким дитинством, психологічними травмами тощо. крім того, якщо усі в сім'ї тривожні, це взагалі нормалізується, і якщо ти раптом станеш спокійнішим, то сім'я може запідозрити тебе у безумстві.

отож, з цього й почнемо. як зрозуміти, що напевно не завадить консультація психіатра? без виклику родичами психіатричної бригади. без роботи з психологом.. самостійно. це складно. можна не зрозуміти. інколи й з психологом це може потребувати багато часу, якщо почав ходити в нормальному стані, просто намагаючись розібратися з психологічними проблемами, які можуть бути не пов'язані з хворобою, і маючи в цьому успіхи.. через рік - бабах! загострення. приступ. чи такий стрес, що не було нічого, а з'явилося.

так, психічні розлади можуть бути вродженими та набутими, а якщо є вроджений розлад, то ой як часто набувається ще якийсь.

тому, незалежно від того, хвилює щось чи ні, якщо бажаєте краще піклуватися про своє психічне здоров'я, починати треба зі збору анамнезу. часто навіть немає необхідності робити це спеціально - вам вже відомо усе, що можна. просто коли це систематизується та інтегрується в голові, то може прийти осяяння стосовно багатьох своїх проблем. але самостійно це не завжди спрацьовує. проте в будь-якому випадку вся ця інформація, спостереження etc будуть корисні на візиті у лікаря, та й у психолог також може питати. бо це значно пришвидшить процес діагностування, а як наслідок - і лікування. 

що ж я маю на увазі під "збором анамнезу"? а це ось прям таки й анамнез. історія сім'ї, життя родичів.. своя власна історія життя: що, коли та як. зазвичай рідня полюбляє згадувати. і так чи інакше ви з самого дитинства збираєте анамнез. а ваша історія створюється і стане тим самим також.

звісно, якщо в когось з сім'ї був психіатричний діагноз, це вже має бути приводом замислитися та почитати про цей діагноз та ті, що з ним плутають. і краще розпитати про цього родича - яким він був, як жив? доречі, якщо у вас, наприклад, є психічний розлад, то не обов'язково він буде таким самим, як у вашого родича. у вас може бути інший, набутий психологічно, у зв'язку з життєвими подіями. а може бути і спадковий, але генетика, особливо генетика психічних розладів - дуже складна, непередбачувана та неосяжна тема.. багато в чому функціонуюча за принципом теорії ймовірності. отож, у дідуся, скажімо, була шизофренія, а у вас великий депресивний розлад. чи вам пощастило і усе обійшлося звичайним психологічним неврозом (це був трошки жарт) 

а, можливо, ні в кого не було офіційного діагнозу. але зверніть увагу на:

- наявність алкоголізму/наркоманії

- арешти

- поведінку людини вдома та в соціумі, адаптованість того чи іншого родича до життя в суспільстві

- довгі відпустки, поїздки в санаторії

- певні якості, що дуже яскраво виражені

- ризикована поведінка 

- сексуальний проміскуїтет

- самопошкодження

- нещасні випадки

- самогубства

в кінці кінців, якщо бабця постійно п'є навіть заспокійливий чай з травок чи п'є як воду новопассіт, то варто звернути на це увагу. 

а що було з вами у вашому житті? зберіть анамнез свого життя.

- вас виховували рідні батьки чи прийомні? чи ви зростали в дитячому будинку? 

- як проходила вагітність у вашої мами? 

- як проходили пологи? 

- як проходив 1й рік життя, наскільки багато близькості було з матір'ю (ви не пам'ятаєте, звичайно, але вам може бути щось відомо принаймні з сімейних розмов - грудне вигодовування, з вами більше була мати чи інші etc) 

- років з 3х ми себе зазвичай пам'ятаємо, отож зверніть увагу на найбільш яскраві спогади - позитивні та негативні. 

- чи є якісь провали в пам'яті за якісь періоди життя? 

- якими були стосунки з батьками та іншими родичами? 

- в якій атмосфері ви зростали? чи було насильство в сім'ї, алкоголізм/наркоманія? etc

- чи траплялися з вами нещасні випадки - аварії, чи були катастрофи, природні катаклізми? 

- чи зловживали ви колись алкоголем/наркотиками? 

- чи були ситуації насильства щодо вас? від членів сім'ї, інших людей? 

- власне, війна в вашій країні 

- смерті близьких, особливо раптові

- стосунки у створеній вами самими сім'ї (якщо така є)

таким чином, врахувавши усе вищезазначене, можна більш-менш зрозуміти, є ви в групі ризику чи ні. підозрюю, що ні в кого не було ідеальної сім'ї та життя, але не обов'язково навіть при наявності багатьох "пунктиків" ви будете мати психічний розлад, і рівні вираженості розладів також є різні, інколи людина лише з психологічною допомогою може адаптуватися до життя з розладом легкого ступеня вираженості, без медикаментів, тим паче, що є розлади, від яких медикаментів немає, наприклад, розлади особистості. але так можна сказати не про усе. галюцинації легкі та важкі, менше/більше - це як трошки вагітна.

наявність чи відсутність розладу інколи й лікар не може з'ясувати. бо можуть бути розлади, спричинені певним біологічним підґрунтям, на який накладаються реальні життєві події, що вкупі підсилює реакцію на останні. і це можуть бути такі події, на які б будь-хто схоже відреагував. відомий випадок з Хемінгуеєм - йому діагностували біполярний розлад, і також паранойю, а потім з'ясувалося, що за ним справді стежила ФСБ. от вам і "якщо у вас немає параної, то це не значить, що за вами не стежать". так само і "немає здорових, є необстежені" - кожна людина так чи інакше може знайти певною мірою в собі прояви якихось розладів. питання в їх силі та постійності, тому як це заважає жити, або, навпаки - допомагає. це як сіль - без неї прісно, а коли її багато - в горлі дере, а от десь між цим є норма, але вона має невеликі індивідуальні відмінності. тому з психічним здоров'ям, як і з фізичним - треба бути уважним до нього й одночасно не занадто зациклюватися, тому що останнє - це теж нездорово..

"- Мені здається, що я сходжу з розуму. 

- Так сходиш чи ні? Коли будеш знати, скажи. Може здаватися, що у Тебе Є Вибір. Ти навіть можеш вирішити, що не бачив, що ти бачив... Божевільний або Світ, або ти. Обидва варіанти гарні, вибирай" 

(т/с) "Американські Боги"

каральна психіатрія в диктаторських країнах - хто ж там божевільний насправді? божевільність - це, багато в чому такі стани, логіка тощо, що заважає інтегруватися в суспільство, адаптуватися до життя, таким чином, свідомо чи ні, несучи загрозу або для інших, або для себе. але суспільство теж може бути хворим. суспільство Гітлера, Сталіна, Путіна.. хто там є ненормальним? вийти в Росії на протест проти війни - і тебе одні будуть вважати ненормальним, що ти проти, а інші просто розумію, що це як підписати собі вирок. в тому суспільстві це ненормально. по-суті, будь-який протест є наслідком того, що хтось не може адаптуватися до того, як є зараз. але таким чином, якщо це справедливо, то суспільство в своєму розвитку потім переходить на новий рівень. а кожен перехідний період містить в собі трохи безумства. одна з теорій виникнення деяких вже генетичних розладів - це такі собі рудименти давніх перехідних часів. нашому мозку було необхідно пройти через шизофренію, біполярний розлад тощо, щоб в нього сформувалося те, що ми звемо зараз психічним здоров'ям. просто тепер це вже не потрібно і вже заважає. зараз це не корисно. і в більшості людей відсутнє.

але відголоски можуть бути все одно, справді, як рудимент. а інколи й просто лише частина нашої психіки, яка вже просто підпорядкована іншим частинам, як те, що наш мозок містить в серці мозок рептилії, що відповідає за інстинкти. 

чесно кажучи, чим більше знайомишся з тим, як працює наш мозок, тим менш однозначним стаєш в поняттях норми та патології. і найнеоднозначніші в цьому, звичайно - психіатри. адекватний психіатр не буде на сто відсотків ніколи впевнений в чиємось психічному здоров'ї чи нездоров'ї. мій вчитель, що є і психотерапевтом і психіатром якось сказав: що "абсолютна ясність - це маревне осяяння. ти втрачаєш зв'язок із реальністю". а також.. "це лише здається, що коли ти виходиш зі стаціонару, то побачиш там кардинально інших людей". діагноз потрібен просто в якості орієнтиру. і він може бути хибним. тому бути повністю впевненим ніколи не можна. є дуже неймовірні клінічні кейси, з дуже несподіваними поворотами. наша психіка дуже тонка штука, щоб в ній усе й в усіх йшло так само, як у підручниках.