краса незавершеного гештальту

в перекладі з німецької слово "гештальт" це: форма, образ, фігура та навіть особистість чи персонаж. але мова про гештальт завжди має на увазі цілісність, конфігурацію. принципи гештальт-психології сформувалася у 20-ті роки минулого століття і були взяті у гештальт-терапію, проте гештальтпсихологія та гештальт-терапія - це різні гештальти. гештальт-психологія вивчала когнітивні психічні процеси, а найбільше - сприйняття. коли ми бачимо щось "недомальоване" наш мозок автоматично "завершує картинку". наша психіка сама по собі налаштована на цілісне сприйняття. в даному контексті незавершений гештальт - когнітивний дисонанс, який мозок швидко намагається впорядкувати. знайти відсутній пазл. і ти думаєш про нього, поки не знайдеш. один з експериментів сторічної давнини показав, що офіціант пам'ятає відвідувачів та їх замовлення доти, доки вони не розрахуються. якщо брати звичайне сприйняття якоїсь картинки це не так вже і складно. проте є складніші процеси, і грубо кажучи, мозок "не заспокоюється" поки не складе пазл, не завершить гештальт. ось так власне принципи гештальтпсихології ввійшли в гештальт-терапію - коли ми страждаємо через незавершені гештальти нашого минулого травматичного досвіду.

якось так воно й повелося, що про незавершений гештальт говорять лише з позиції проблеми. проте це не завжди і не обов'язково так. в решті решт, усі гештальти свого життя й не закриєш.

це не зовсім легко для нашої психіки прийняти саму по собі незавершеність, і інколи проблема може бути саме в цьому. нам не дає спокою відсутність конкретики, невизначеність. а що якщо зустрітися з тим, що цього може ніколи не бути? що цей гештальт ніколи не закриється? що не буде "так" чи "ні"? чорт, це нестерпно, може, тому ми й маємо таку фанатичну потребу в прогнозах. навіть поганий прогноз кращий, за повне незнання. але реальність така, що таки те, що ми щось прогнозуємо, і є результатом незнання, а ще є взагалі непізнавані речі. інакше б теорія великого вибуху, попри всю свою наукову логічність не залишалася б досі все ж таки теорією. 

я така ж, як усі інші, й люблю "докопуватися", завершуючи гештальти свого незнання. але жоден з них завершити неможливо абсолютно. тому категорична впевненість будь в чому є наслідком обмеженого сприйняття. інакше б підлітковий максималізм не виділявся в окрему характеристику підліткової кризи. ми маємо пройти через цей максималізм, зайти в глухий кут, зустрітися з відчаєм, щоб усвідомити відносність, мінливість та непостійність цього світу. зустрітися з тим, що усі ті закриті гештальти лише починають відкриватися. але це ще в кращому випадку, просто максималізм, а якщо мова йде про підлітковий - це є нормою. тотальна впевненість у безпомилковості своїх суджень може бути симптомом психічних розладів. спробуйте посперечатися з людиною з паранояльним синдромом - ви ніколи її не переконаєте, якими б очевидно хибними не були її судження. більш того, вона ще й інших часом може переконати. 

можна шукати відповіді, щоб знайти ті, які підходять твоїй теорії. тобто, ти вже відповів сам собі і тепер лише, так би мовити, хочеш просто "офіційно" завершити гештальт. легалізувати. а можна шукати відповіді, бо справді хочеш дізнатися, підтвердити чи спростувати свою гіпотезу, бо ти знаєш, що можеш помилятися або не знаєш взагалі. 

можна не шукати відповіді. можна залишитися з незнанням. незавершеністю. непізнаваністю. як з тим, що ти ніколи не дізнаєшся, як точно виникло життя на Землі. як з тим, що ти ніколи не дізнаєшся, про що думає інша людина. а тут гештальт часто завершує просто віра. 

та все ж, думаю, у незавершених гештальтах можна побачити свою красу, дивлячись, що це за гештальти.. Енді Уорхол писав, що ми найбільше бажаємо ту людину, яку хочемо і з якою в нас ніколи не було сексу. я б ще сказала, з якою ще й не зрозуміло - можливий він чи ні взагалі. звісно, це дуже категорично, але доля правди в його словах є. незавершеність не дає спокою, але не всім він, чесно кажучи, і потрібен. є люди "залежні" від незавершених гештальтів.

може тому, що врешті решт повним завершенням усіх гештальтів є смерть? і чи не тому так хочеться вірити в життя після смерті? як багато в нас таких парадоксальних переживань - прагнення до завершення з одночасним бажанням продовжити період до цього моменту. можливо, незавершений гештальт не є такою проблемою, якщо процес до завершення приносить інтерес, задоволення, якщо в ньому є краса, якщо ми здатні ловити ці моменти та занурюватися в них. 

незавершеність - простір для фантазій, фантазії інколи шкодять, інколи допомагають, інколи просто цікаві.. красиві. підтекст який ти пишеш сам. ескіз не обов'язково гірший за завершений малюнок, як і фільм чи книга з відкритим фіналом.