хочу і треба

ще не так давно соціальні норми були набагато суворими, як і мораль.. як себе поводити, що казати.. було досить мало простору для того, щоб просто бути собою. за фрейдівською структурою психіки (хоч я і не психоаналітик, але вона найлаконічніша) в нас є: Супер-Его або Над-Я (мораль, релігія, цінності), Его (те, що ми оцінює та сприймаємо як своє "Я", це, можна сказати - посередник між внутрішнім та зовнішнім світом) та Ід або Воно - наші інстинкти, приховані бажання, несвідоме. ми контактуємо з ним в своїх снах. в нормі, звісно, усе має бути в балансі, для того, щоб, власне, це Его почувалося ок та суспільство теж. домінування Супер-Его може так притиснути Ід, що Его буде погано й не зрозуміло чому. Мораль перемагає інстинки, біологію.. настільки, що ти й подумати не можеш про те, чого хочеш насправді. так і може статися той самий невроз. тому суть роботи з ним в такому випадку - зробити неусвідомлене усвідомлюваним і тоді вже свідомо порадитися з іншими частинами своєї психіки, що з цим робити. тому Фрейд і вважав усіх невротиками, бо в Ід завжди буде щось все одно і процес усвідомлення нескінченний. 

але ж не неврозом єдиним. домінувати може не лише Супер-Его. може домінувати Ід. тому є і межові розлади, та психози. Інстинкти можуть взяти гору над мораллю та затьмарити цінності. здоровим прикладом домінування Ід у свідомому (не у сновидінні) можуть бути лише маленькі діти, в яких є тільки "хочу". і дорослі поступово формують Супер-Его, де є "треба". 

отож про це й мова. 

мені здається, почалася масова плутанина з "хочу" та "треба". "ти нікому нічого не винен та роби що хочеш". така собі пропаганда домінування бажань над обов'язками. одні права й ніяких обов' язків. проте, з цього ж виходить, що якщо кожен робить "що хоче", то йому усі усе будуть винні. а чим більше ти маєш прав, то так само більше маєш обов'язків. свобода потребує відповідальності інакше її у вас швидко не стане. принцип "роби що хочеш і ти нікому нічого не винен" неможливо адекватно реалізувати. хіба що ви хочете самоізоляції. 

ні, звучить, безумовно, класно. та й робити, що хочеш - нормально й не усім ми щось винні. але, як то кажуть: "моя свобода закінчується там, де починається ніс ближнього". роби, що хочеш - але не усе. 

не усе потрібно робити, що кажуть, що тобі треба робити. але - дещо таки треба. і коли не хочеш теж. насправді, якщо усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки, то багато чого з того, що не хочеться як сам процес, дає те, що хочеш в результаті. моя донька каже мені, що не хоче ходити в школу. читати. робити завдання. а я кажу - я розумію. але треба. не ідеально, але зроби. ти учениця - і вчитися - твій обов'язок, як і мій - слідкувати за цим. я теж не хочу вставати о 7 годині ранку так само як і ти, щоб йти до школи. але це твій обов'язок - туди ходити, а мій - тебе туди відвести. це вже не кажучи про обговорення майбутнього життя. і, може, вона досі не хоче вчитися - але вона це робить. без моїх нагадувань та перевірок. робити домашнє завдання стало звичкою, як чистити зуби. вуаля - в неї відмінна математика і граматика (французька!) може вчитися не подобається, зате з яким задоволенням вона показує мені "чорний пояс з математики". з цього випливає наступне - бажання та дія - не обов'язково про тотожність. я можу хотіти одне, а робити інше, тому що є "треба". питання в тому, чи усвідомлюю я всі ці аспекти. 

та є й інший цікавий аспект того, хто що хоче й повинен. підміна понять. виключаючи ситуації стосовно законодавства, договорів, обіцянок і таке інше. якось під час бесіди про чоловічо-жіночі стосунки, я замислилася над словами, які так часто звучали "чоловік/жінка повинен/на".. ну і там здоровезний список. оскільки ніде офіційно не прописано, що повинні робити люди просто за статтю (крім воєнного стану), то це формулювання, як на мене, може бути доречним лише в контексті конкретних стосунків де ви домовилися, хто що повинен або індивідуально яким/якою має бути чоловік/жінка, щоб зацікавити власне мене. але ж - ні, усі. і от я думаю..

а, може, ми кажемо, що хтось щось повинен, коли просто цього хочеться? і чому тоді так важко визнати, що це просто бажання? просто чогось бажати - ірраціонально. а це нібито погано. бо ж "треба" - це про величне Супер-Его, а "хочу" - про таке примітивне Воно. 

я наведу як приклад парадоксальний діалог: 

- я вважаю, що чоловік ПОВИНЕН заробляти більше жінки та забезпечувати її. робити важку роботу, носити важке.. а жінка ПОВИННА готувати, дітьми займатися.. 

- а я просто ХОЧУ заміж за міліонера. 

- та ти що!.. будеш в залежності від його грошей, буде старий, абьюзер etc.. ти йому будеш ВИННА стільки.. 

- так ні, щоб і мільйонер, і красивий, і щоб не аб'юзер, і щоб я нічого не робила. 

- ха, та так не буває! 

- ха, так і я ж просто хочу. 

в увесь прикол в тому, що в типу раціональній позиції "повинен" виявляється більше неусвідомленості, ніж в ірраціональному "хочу". тому що в першому випадку теж мова про "хочу". 

а ніщо не величне й не примітивне. усе важливе - для Я необхідно і Над-Я і Воно.

до "хочу" та "треба" додається ще аспект з "можу".. але про це вже якось іншим разом.