стереотипи про Францію

я вже неодноразово бачила та чула захоплені відгуки про Париж. і, на правах людини, яка мешкає у Франції вже більше 2х років ( мешкала і у селі, і зараз живу у невеликому місті) і була в Парижі теж, можу поділитися своїм баченням. 

Париж гарний, але лише місцями. і нам показують саме ці місця. я жила в отелі на Монмарті - отель звичайний, бюджетний, але в плані чистоти та компактності дуже норм. проте дорога від нього до славнозвісної алеї художників, на тому ж Монмарті - це лютий треш. стільки сміття я ніколи в житті не бачила.

Ейфелева вежа гарна здалеку або коли вже темно. або якщо під ноги не дивитися. бо навколо - срач. пляшки - цілі й розбиті, банки, пакети etc. 

Ну і загалом, як і в кожному мегаполісі (хоча Париж набагато менший за Київ) - в ньому мало аутентичної французької культури та шарму. Париж - це столиця Франції, але Франція не схожа на Париж. якщо хочете побачити справжню Францію - відправляйтеся в невеликі провінційні міста. 

у зв'язку з тим, що Франція досить швидко капітулювала під час Другої Світової, то більших руйнувань зазнали або великі міста або деякі портові (теж не усі).

проте багато саме невеликих міст зберегли свою старовинну архітектуру. в 10 хвилинах прямо від мого дому церква XI сторіччя , а дорогою до школи моєї доньки - ми кожного дня проходимо гало-римський амфітеатр 1ї половини І сторіччя.

доречі, не вірте, що в Європі діти нічого не вчать у школі. в моєї доньки клас CE-2 (типу як у нас 3й) і вони вже вивчають основи історії та географії. а завдяки тому, що багато історичної спадщини збереглося, вони просто їздять на археологічні екскурсії, щоб познайомитися з Палеолітом. 

Франція в цілому відрізняється досить розслабленим ритмом життя (двогодинні обідні перерви, 6 робочих годин в день, діти не вчаться по середах у школі, а у серпні ти нікуди не потрапиш, бо в усіх канікули). але в Парижі, звісно, темп буде швидшим. ось у провінції ти це відчуєш. як касир не буде обслуговувати наступного клієнта, поки попередній не складе усі свої покупки, а ще вони можуть прохи потеревенити. поспішаєш? ніхто не винуватий, що ти вийшов не вчасно. завжди вітаєшся, дякуєш, бажаєш гарного дня та прощаєшся - хоч у державній структурі, хоч у супермаркеті, хоч з кур'єром. якщо хочете когось навчити ввічливості, відправляйте у Францію - без неї тут не виживеш. в цьому часто є доля лицемірства, але мені байдуже, що насправді про мене думають ті люди, яких я бачу вперше й востаннє. 

на пішохідних переходах автомобілі завжди зупиняються (але в Парижі повний безлад - всі переходять дорогу коли заманеться), а пішоходи рукою показують жест вдячності. ти вітаєшся з водієм, коли заходиш в автобус, і кажеш "merci, au-revoir", коли з нього виходиш. 

люди не обслуговуючий персонал, вони люди, які роблять свою роботу. і вони можуть тобі й відмовити, якщо будеш до них не люб'язний. етикет та особисті кордони вищі грошей. а ще велика цінність відпочинку. бачила я якось допис в групі міста, де я живу, з питанням, чи працюють якісь магазини 1го травня. купа гнівних смайликів й у коментах на ту бідолашну так накинулися. 

але у коментарях люди зовсім інакше виражають свої думки та емоції. незгоду теж. щоб там не було червоною лінією проходить повага до особистості. і це настільки глибоко вкорінено, що навіть ті, хто, наприклад, зовсім не розуміє теми ЛГБТ, навіть у неформальній розмові тет-а-тет не скажуть про них нічого поганого. і стосовно рівних прав, в моєї доньки у школі проводився тренінг на цю тему. про це не кричать на кожному кроці, це просто як щось саме по собі зрозуміле. як те, що Париж - столиця Франції.

французи не вийобуються багатством. якщо в нас соромно сказати, що тобі щось дорого, навіть коли тобі це реально не по кишені, то тут навпаки. я знаю українців, що на останні кошти купують ті ж самі французькі сумки Channel чи Dior, а тут бачу, що цілком забезпечена француженка скупляється в Mango.

ще про стереотипи. спочатку був стереотип, що всі француженки супер-витончені й еталон стилю й таке інше. потім стали казати, що ніфіга - вони не слідкують за собою, без манікюру, макіяжу і так далі. так от.. правда в тому, що Франція є лідером серед європейських країн по споживанню косметики та пластичній хірургії. в чому ж тоді прикол? я думаю, в тому, що це робиться так, щоб не було очевидно. без гіперболізації. ніби ти сама по собі так гарно виглядаєш. 

якщо жінка не працює, це просто не зрозуміло. типу, що з нею не так? 

у барах можна побачити чоловіків з візочками й маленький дітьми. сидять собі чоловіки, п'ють пиво, а поряд дитинка з морозивом. і в туалетах тих самих барів є пеленальні столики. 

на вихідних на дитячих майданчиках з батьків переважно чоловіки.

є те, що цілком відповідає стереотипам. але дуже регіональною от, наприклад берети - є регіони, де це дійсно маст-хев. але в моєму - ні. тут взагалі просто досить тепло для головних уборів. а от "тельняшка", французькою "mariniere" (від слова "la mer" - море) - в моєму регіоні дуже популярна. а ще - шарфи. для будь якого віку, статі та сезону. в магазинах аксесуарів шарфів не менше, ніж прикрас. найбрутальніший роботяга запросто може мати в гардеробі пару шарфів - літній та зимовий. і на полиці в ванній гарні парфуми, безумовно. 

страйки. це реальність. закриті школи, лікарні, аптеки, перекритий дорожній рух. французи завжди незадоволені своїми політиками, але люблять Францію. на загал французи толерантні, але між собою тихо ненавидять емігрантів. 

національність визначається громадянством. якщо всі твої родичі і ти сам народився в Мексиці й прожив там півжиття, а потім емігрував у Францію та отримав громадянство - ти вже француз за національністю. 

є ще стереотип, що французи не бувають моногамними. я б сказала, що вони просто люблять фліртувати з усіма направо-наліво, при цьому якимсь чарівним чином зберігаючи повагу до особистих кордонів. дружба чоловіків та жінок, дружба з колишніми - норма. але особисте життя все ж дуже особиста річ, тому є купа нюансів, я кажу як бачу загалом. 

чи подобається мені цей менталітет? взагалі так. чи близький він мені? 50/50. бо все ж таки я виховувалася в інших традиціях і у мої вже майже 32 роки я свого менталітету не зміню. а як наші люди адаптуються в Азії, я взагалі уявити не можу..