"поза розмовою"

найтабуйованішими темами завжди були ті, що стосувалися життя та смерті. інколи - це як священні таїнства, а інколи - як, навпаки, мерзенні. про перші говорили, але приховували, від інших - відгороджувалися. як від чогось ганебного. врешті решт, звісно, це створювало почуття сорому. а від сорому й самому хочеться сховатися. таке-собі вигнання, від зовнішнього до внутрішнього.

звісно, що почуття сорому є необхідним для цивілізованого життя, але в здорових межах. межах поваги до інших людей. але ненормальним буде ігнорування того факт існуючого.

можливо, якийсь глибинний відгук з прадавніх часів, відлуння магічного мислення, створює ілюзію навіть у начеб-то зовсім далекому від цього середовищі думку, ніби-то якщо про щось говорити, то більше ймовірності, що воно станеться.

вже досить багато говорять про смерть в контексті горя, про насильство, вже говорять про сексуальність, про різні гендери, про різні орієнтації. хоча теж, комусь здається, що від наявності гей-парадів у когось може змінитися орієнтація, як від розмови про секс та контрацепцію з підлітками в школі, і (не дай Боже) роздачі презервативів, вони раніше починають статеве життя. СНІД та ВІЛ. але суспільство розвиваються, і про усе це ви можете вже більше знайти інформації, дописів у соціальних мережах, груп і так далі.

мало говорять про психічні розлади. вже говорять, але мало. просто для порівняння.. є великі спільноти ЛГБТ. є феміністичні спільноти. є паради за права ЛГБТ, за права жінок. є активність в підтримку людей з вадами зору, слуху. є програми для дітей з аутизмом. є інклюзивна освіта. ця боротьба є і вона дає результати, справді. але спільноти людей з психічними розладами не такі популярні. такі групи закриті. і парадів чи акцій протесту ніхто не проводить. ніхто не влаштовує дні підтримки та інформованості про людей з шизофренією чи біполярним розладом, розвішуючи райдужні чи блакитні стрічки. а, повірте, права людей з психічними захворюваннями порушуються не менше. і саме тому, що про них ніхто не інформує. хоча в кріслі пацієнта психіатра має сидіти, повірте, набагато більше людей, і вони б могли отримати допомогу. а з психічного благополуччя кожної окремої людини починається психічне благополуччя всього суспільства.

залишаються теми, про які так само мало говорять. і вони не зникають, а просто стають "поза зоною досяжності". а актуальність не втрачається.

особливо це про Ерос і Танатос. як про те, що сприяє продовженню життя, так і те, що його зупиняє.

вже трохи більше говорять про сексуальне насильство, але мало про інцест. хоча найчастіше саме таке сексуальне насильство трапляється. і якраз воно має найбільш травматичні наслідки для психіки. але ж, як-от прийнято, "сор из избы не выносить". це те, що робиться найбільш близькими людьми, які повинні взагалі-то захищати. в кого шукати захисту, якщо вони і є загрозою? і хто повірить? і це буде знов покарання?

але це ще мова про відверто ненормальну ситуацію. а є ж нормальні, а про них мовчать теж.

напевно, найбільш дивним є відносна табуйованість теми менструації. тобто того, що є в житті кожної жінки з моменту статевого дозрівання до клімаксу, а це більша частина життя, як правило, або хоча б її половина, якщо мова йде про довгожителів. дякую, що хоча б реклама є, але чомусь з синьою речовиною, замість червоної. ні, я не думаю, що жінці й самій буде комфортно, щоб виділення місячних просочилися на одяг, але таке, певно, з усіма траплялося. бо вони можуть початися раптово, бо кровотеча така рясна, що ти не встигаєш добігти до туалету, щоб змінити прокладку, бо ще мільйон варіантів. і майже кожна жінка скаже, що відчувала тоді сором. колись і до церкви не можна було заходити під час менструацій. ніби-то то щось таке брудне, ганебне. не кожна жінка просить чоловіка купити їй прокладки чи тампони, не кожен чоловік погодиться. і навіть слово "місячні" якесь надто відверте, тому скажемо "ці дні", "червоні дні календарю" - і навіть у жіночій компанії. 

у чоловіків ця тема піднімається лише в контексті "аргументації" жіночої нестабільності (теж відносної) під впливом ПМС (що теж не завжди є).

вагітність, пологи, годування грудьми - тема, що обговорюється виключно жінками. окей, чоловіки не мають і не можуть мати такого досвіду, але навіть згадувати про ці теми у розмові якось не прийнято. особливо про пологи. що там казати, ще досі багато чоловіків боїться бути присутніми на пологах власних же дружин, матерів їхніх дітей.

щодо трохи нездорових варіантів - ви багато чули про німфоманію? якщо чоловік "трахає усе, що рухається" - то молодець, це ж чоловіча природа, а якщо жінка - то який жах, вона шльондра. і жінки з німфоманією рідко кому отак скажуть відверто, як чоловіки, про секс в їхньому житті. але в чоловіків тому теж є назва "сатиріазис". і жіноча німфоманія, і чоловічий сатиріазис - психічні розлади. принцип "що занадто, то нездраво" працює в обидві сторони.

тепер в зворотньому порядку.

клімакс - явище покрите мраком. коли ніхто про нього не говорить, то усі лише щось придумують. прирівнюють до фригідності чи чоловічої імпотенції (хто з чоловіків це читає і ще не знає - жінки цілком можуть хотіти займатися сексом і отримувати від нього задоволення і після клімаксу). це стає чимось на кшталт образи, що типу усе - дітей не може народити, можна хрест поставити. і ще типу якась неадекватна. клімактична-істеричка. щось схоже на те, що кажуть про жінок і ПМС.

а що з чоловіками? в чоловіків клімаксу немає. звісно, що вік впливає на здатність мати дітей, але це дуже індивідуально, й інколи чоловіки можуть мати дітей у досить пізньому віці, коли в жінок найчастіше вже відбувся клімакс.

може бути просто безпліддя в обох статей, незалежно від віку й сексуального бажання. це не є нормою для організму, але якщо людина дітей не хоче, то на її життя це ніяк не вплине.

чи говорять про імпотенцію? звісно, що це не здоровий стан, і тому про нього не було б сенсу говорити так само багато, як про типові й нормальні фізіологічні процеси в житті кожної жінки/чоловіка, хоча й про них, як ми бачимо, говорять небагато. чоловіки особливо чутливі до теми своєї сексуальності, здатності мати секс, тож усе, що не вписується в картину - табу для розмов. лише як образа. чи багато хто з чоловіків розповів би навіть найближчому другові про те, що він страждає на імпотенцію?

жіночу фригідність часто прирівнюють до чоловічої імпотенції. але це не те ж саме. в жінок імпотенції не існує. після клімаксу жінка може мати секс, хотіти його й отримувати від нього задоволення, просто не може завагітніти. може мати безпліддя, але так само мати сексуальне бажання. фізіологічно жінка в цілому завжди може бути спроможною мати секс, ну хіба що в дуже літньому віці знизиться лібідо, бо усі процеси в організмі знижуються. фригідність може бути лише психологічною. тобто, в силу якихось життєвих обставин, проблем в особистому житті, психологічних травм і таке інше в жінки зникає сексуальне бажання. при цьому, завагітніти вона може, просто сексу не хоче.

звісно, як у чоловіків так і жінок, може знизитись лібідо з будь-яких тисячі причин на певний час, без клімаксу, імпотенції, безпліддя чи фригідності. я про ті теми, про які не говорять.

підемо ще далі, ще ближче до смерті.

тема аборту. я інколи лише бачу щось на кшталт "за/проти". а про саму суть дуже мало. і, звичайно, ця тема рідко піднімається в розмовах, навіть якщо говорити загально. вагітність завжди має бути бажаною, і жінка завжди має бути до неї готова. проти абортів виступають зазвичай чоловіки. жоден з яких ніколи не буде вагітним. взагалі ж, для мене дивним є цей поділ на "за/проти". нібито це може бути чимось хорошим. але й нібито це завжди погане рішення. потрібно дивитися ширше.

і, насамкінець.. тема самогубства. коли я працювала в школі, то хотіла провести психодіагностичний зріз на схильність до суїциду серед підлітків, щоб побачити, чи є і в кого такий ризик та спланувати подальшу роботу. що ж, з'ясувалося, що психологічна служба в системі освіти не дуже це підтримує. 

знову ж, з принципу - якщо ми скажемо, то це може спровокувати. насправді ж навпаки. говорити про суїцид та закликати до нього - це зовсім різні речі. якраз те, що про нього не говорять створює найбільші ризики. або говорять лише з осудом до тих, хто хоче це зробити. в решті-решт людина опиняється сам на сам зі своїми суїцидальними думками. бо навіть високопоставлені психологи вищих категорій бояться задати питання людини в депресії: "чи були в тебе думки про самогубство?" це питання провокує не суїцид, а дає можливість людині знати, що поряд є хтось, з ким вона може про це поговорити.

якщо ти знайдеш з ким поговорити про свою самотність, то її вже стає менше.

якщо в тебе є інформація, ти маєш більше варіантів дій.

ні, я не до того, щоб усім підряд розповідати про свої проблеми чи слухати проблеми всіх підряд. чи ділитися особистим життям. це вже на власний розсуд. я про те, щоб не замовчувати важливі питання. щоб право говорити було, не лише формально, незалежно від того, використовуєш ти його чи ні. потрібно інформувати. чим більше інформації, просвіти - тим менше стигми і менше табуйованості. якщо людина знає, що про щось можна вільно говорити, що тема легалізована, то коли їй буде потрібно, вона з більшою ймовірністю це зробить. навіть у психолога про певні важливі хвилюючі теми починають говорити через багато часу.

знаєте, мене завжди дивувало формулювання "ЛГБТ-френдлі психолог", "фем-френдлі". хоча я розумію, що для потенційних клієнтів це важливо почути конкретно. але ж, психолог апріорі має бути "френдлі" до ЛГБТ та до жінок. як не парадоксально, але такі є. є навіть не "френдлі" до людей з психічними розладами, що є взагалі нонсенсом для психолога. тим паче, що не кожен і знає, що в нього може бути якась хвороба. тобто, можна просто направити до когось-іншого, але "не-френдлі", то якось дивно.. та взагалі не відповідає Етичному Кодексу.

я перерахувала табуйовані теми, які я вважаю важливими та актуальними для нашого суспільства вже багато часу. якісь вже менш табуйовані, якісь з'являються нові.. скажіть зараз, що ви не націоналіст, або не дай Боже ще й дуже патріот, і вам скажуть, що ви зрадник чи колоборант і взагалі ви винні у тому, що почалася війна.

деякі теми є табуйованими до того моменту, як вони торкнуться усіх. як заборонено було говорити про злість, про депресію, про ПТСР, допоки не почалася війна. але потім стало відносно заборонено говорити про будь-яку радість, окрім смерті росіян.