швидше та більше

одна з особливостей сучасності, яка, на мій погляд, є причиною багатьох психічних розладів, це те, що до нашого мозку поступає більше інформації за короткий проміжок часу, ніж наш мозок здатен перетравити за цей час.

світ змінюється, інформація про ці зміни швидко поширюється, а механізми функціонування нашої психіки обробляють нову інформацію та адаптуються до цих змін значно повільніше, ніж ці зміни відбуваються.

ми губимося в нескінченному просторі інформації. швидше та більше. легкодоступність інформації впливає на якість нашої психічної обробки. тому не завжди кількість переходить в якість.

кількість стає якісною коли вона постачається мозку в тому темпі, який для нього є сприятливим. орієнтація лише на кількість, збільшує швидкість, і швидкість починає вважатися синонімом продуктивності. але це не так. можна швидко, багато та безглуздо. є свої виключення, але якщо діяльність робиться лише заради діяльності, а ще тим паче коли це імітація діяльності, то так воно і стається.

якщо я хочу чомусь навчитися - так, мені потрібна кількість часу, щоб цього досягти. але якщо я буду намагатися збільшити кількість за принципом "швидше, щоб більше" то я не навчуся, а зароблю собі психічний розлад.

я коли тільки вирішила почати вивчати французьку, то було прям взагалі з нуля, то взяла собі один інтенсивний онлайн-курс від української школи французької мови, та ходила на заняття в Червоний Хрест. в якийсь момент, сидячи перед монітором, я зрозуміла, що ніхера не розумію, просто відлітаю кудись. усього стало так багато, усе так швидко, що я перестала щось розуміти взагалі. ще й себе відчула дуже тупою. ото така інтенсивність. тому якщо ви не маєте феноменальних здібностей, то варто розраховувати на середні реальні показники. не просто так уроки в школі тривають 45 хвилин, а пари в університеті 1 год 20 хв. і є зазвичай не більше 6 годин навчання, з вихідними та канікулами, і все це розтягнуто на 10-11 років у школі, та 4-6 в університеті. при всьому бажанні, неможливо опанувати усю програму за один рік. добре, що поки що в сфері освіти це розуміють.

ми не можемо прискорити щось природне без наслідків. бо тоді ми щось пропускаємо. і воно не дозріває. якщо дитині треба 9 місяців, щоб народитися здоровою, то це не зміниться. якщо дитина має навчитися ходити десь у рік, то дурість вчити її цьому в 5 місяців. так само, як і навчати англійській у 2 роки.

згідно з однією теорією виникнення панічних атак, на глибинному рівні, за ними стоїть те, що типова для людини реакція, тип обробки інформації тощо втрачає актуальність, а нові ще не сформовані. людина губиться і в неї виникає паніка, панічний приступ. бо сталося щось нетипове, на що вона ще не придумала як реагувати. хоч зовні, хоч внутрішньо, загалом, це нерозривно пов'язано. старе померло, нове не народилося, і на цій периферії виникає панічна атака. яку, загалом, можна трансформувати якраз таки в народження чогось нового, більш актуального тепер. в певному роді це вісник майбутніх змін.

але зміни можна проживати й без такого стану. просто вони мають бути поступовими, дозованими.

я думаю, саме тому панічні атаки є епідемією сучасності. особливо мегаполісів. робітників крупних корпорацій. тому що усе навколо швидко. всього багато. і ще часто з протиріччями. ну від тебе вимагається так само. зміни не поступові, не дозовані, вони понаднормові.

перевантаження на роботі призводить до вигорання. стадія мобілізації у стресі змінюється стадією виснаження, за маніакальною фазою при біполярному розладі завжди йде депресивна. причини різні, але принцип один. бо наша психіка будь-що прагне до відновлення балансу. і тими методами, які ні нам, ні суспільству не подобаються. психіка імморальна, позацосіальна - вона не за і не проти, вона "поза межами".

листи замінили повідомлення в мережі, короткі відео замінили лекції. статті - коротенькі дописи. я не маю на увазі, коли це розумна лаконічність, з якою в мене самої проблеми. я про випадки, коли інформація саме неповна, часто вирвана з контексту і тому неправильно трактується. 

можна не читати купу книг, а просто загуглити. це природно, коли треба швидко й багато, то часу на щось довге немає. і це логічно та зручно в епоху розвитку технологій. і варто цим користатися. але без перебільшення. добре, що придумали автомобіль - зручніше та швидше ніж потяг, але на великій швидкості серед купи інших машин стаються аварії. а з потягами вони взагалі рідко трапляються. тому щоб добратися з точки А до точки Б швидкість автомобіля не збільшує ймовірність того, що ти до тієї точки навіть дістанешся взагалі.

10 років тому маркетологи казали створювати сайти й писати статті. 5 років тому - блоги та дописи хоча б раз на тиждень. 4 роки тому - до того ж ще сторіз. потім сторіз хоча б два рази на тиждень, а потім кожен день. одна справа, коли на це є натхнення, інша - коли без нього, лише з позиції - так треба. з серії - аби не мовчки. тоді втрачається і сенс, і оригінальність, і вже автор стає схожим на робота. але такі закони сучасного світу - і вони не завжди відповідають законам роботи нашого мозку.

я неймовірно люблю сучасні технології. я ціную розробки гаджетів. я щаслива, що можу займатися своїми справами, поки працює пральна та посудомийна машина та робот пилосос. я люблю онлайн-шопінг більше, ніж бродити магазинами. загалом, я не багатофункціональна, тому обожнюю мультифункційні гаджети на всі випадки життя, тим паче, які роблять усе, що мені самій ліньки. бо саме завдяки тому, що це усе продукти штучного інтелекту, заощаджується час на більш важливв для мені справи. та варто не плутати функціонування гаджетів з нашим мозком. врешті решт, навіть гаджетам треба заряджатися і їх теж частіше глючить, коли від них вимагають робити забагато одночасно.

ви помічаєте цю гонитву за кількістю усюди? знаєте, скільки разів мені пропонували "понакручувати" лайки та підписників? "писати" за мене пости та вести сторінку? певно, бачать, що в мене немає й 1000 підписників. я не парюся, бо зате всі, хто є - справжні люди, які захотіли на мене підписатися. пропозиції купити оптом підписників то якась неповага до себе та до реальних читачів. пропозиція писати за мене дописи (щоб було ж більше дописів) то ще смішніше. мало, того, що так як я ніхто з них і близько не напише (та й вони не пишуть, а копірайтять, і так я теж тим паче можу), так я й сама підробляла виконанням таких замовлень в депресії, коли важко було працювати з великою кількістю клієнтів. тільки то були не дописи, а курсові роботи. за які отримували не підписників, а гарні оцінки. І, маю сказати, що коли тема була цікава й мені, я могла впоратися за день-два. ще й сама щось корисне почитала, поки робила. це не мільйон дописів, але теж досить швидко й принаймні зі змістом. хоча запит на такі послуги теж є результатом гонитви. коли кажуть, що в списку літератури до диплому має бути щонайменше 60 джерел, наївно очікувати, що хтось їх усі реально прочитає чи хоча б відкриє.

нас плавить від новин не лише тому, що новин немає добрих, а й тому, що їх багато й вони швидко змінюються. самі по собі події як відбувалися 100 років тому, так і відбуваються, але якщо тоді їх повідомляли узагальнено й виділяючи найсуттєвіше раз на тиждень, то зараз в мене за день на одному каналі в телеграм 200 повідомлень. тому мені довелося відключити синхронізацію сповіщень з телеграму на смарт годинник після 5 хвилин, як я цю синхронізацію встановила. але зазвичай же ті сповіщення ми перевіряємо теж не раз на тиждень. чим більше та швидше дається інформації, тим більше її хочеться. коли вона така емоційно заряджена. починається одержимість. помножте це на те, якого настрою новини, і зрозумієте, чому від цього зриває дах.

мені якось пощастило не мати залежність від соціальних мереж, тож я можу заходити туди раз на день, і не заходити на вихідних взагалі. я можу бути не в курсі останніх новин за день, але на наступний все одно якось дізнаюся. а мамі я просто кожного дня телефоную і так мені краще, ніж читати ті повідомлення на каналі в телеграмі кожну хвилину увесь день.

ми втрачаємо таку навичку, як здатність очікувати. з покоління в покоління ми стаємо все більш нетерплячими. нам потрібна відповідь, інформація, тут і тепер, як тільки ми її запитали. ми запостили й нам треба моментальні лайки, реакції, коменти і ми починаємо сумніватися в тому, що запостили, коли реакцій довго немає чи їх мало.

очікування бісить або непокоїть. а колись чекали відповіді на листи місяцями. і це не в докор розвитку інформаційних технологій, а лише звернення уваги на побічний ефект з психологічної точки зору, тіньову сторону, яку просто варто усвідомлювати.

я сама така - мені важко чекати, треба усе відразу тут і тепер. навіть не знаю вже, то вроджена особливість характеру, чи вплив реалій життя в цьому світі, але я це розумію. доводиться розвивати в собі навички очікування.

при цьому, звісно, важливо не впасти в іншу крайність постійного відкладання.  скоріш, треба знайти свій підходящий темп та ритм.

те, що ми в гештальті називаємо циклом контакту - преконтакт (підготовка до взаємодії, налаштування, знайомство), контакт - безпосередня взаємодія, постконтакт - перетравлення того, що відбулося, усвідомлення, висновки, завершення. кожному потрібен свій час на перебування в тій чи іншій фазі, він не універсальний, але важливо якісно зайти у кожен. одержимість швидкістю часто провокує перескакування фаз - лише з контакту в контакт. не залишається часу ні на підготовку, ні на осмислення. мозок перевантажується, тривога посилюється, а ми ходимо по замкненому колу.

суспільство ж все більше вимагає від нас цього постійного швидкого входження в контакт, моментальної готовності діяти. ми стаємо нетерплячими до очікування. бо і нас ніхто не хоче чекати.

багато хто, почавши жити зараз в Європі, датується через те, що чогось треба довго чекати. що ще пишуть звичайні листи. в Україні я не відчиняла поштову скриньку роками. тут я роблю це майже щодня. мене м'яко "виганяють" з магазину, тому що в працівників час обідньої перерви - на годину чи дві. пам'ятаю, як на курсах французької, коли я повернулася з обіду через півгодини на мене подивилися круглими очима - ви що, вже встигли пообідати?

тож зараз мене це не так дратує. я відкрила для себе іншу сторону - це дає час на переключення, підготовку, відновлення. на той самий преконтакт та постконтакт. як мені не зобов'язані моментально відповісти, так і я маю час на те, щоб надати цю відповідь. про всі зміни попереджають заздалегідь, виходячи з цього. інколи настільки заздалегідь, що встигаєш забути. мало чого стається раптово. таким чином ти можеш спокійно усе спланувати, і не зловити панічну атаку.

я взяла собі на замітку цей французький підхід до часу. я не працюю у вихідні і ввечері після 6 (лише в порядку виключення). і не перевіряю спеціально повідомлення в той час - тож можу побачити і відповісти, а можу і ні. тому якщо мені написати в цей час щодо консультації, відповідь можна отримати через день або два, якщо це вихідні. можливо, когось це дратує і він знаходить іншого психолога за той час, поки чекав моєї відповіді. а може передумати йти до психолога взагалі. може сам знайшов рішення. я не переймаюсь. цікаво лише те, що вже на цьому етапі може бути робота над своєю здатністю очікувати.