А чи були у вас думки про самогубство?

„Найкращий день, який у мене колись був, був, коли завтра не наставало“

Курт Кобейн

Моя донька якось розділила музичні жанри собі так: сильна музика та м'яка. і от питає в мене, яка мені подобається. звісно, за 32 роки я прослухала й закохувалася в різну музику, і не стала її надто грузити усім різнобарв'ям музичних жанрів, а вирішила ввімкнути їй ту пісню, яку часто їй співала як колискову, коли вона була дуже маленька і вона слухала й уважно на мене дивилася, а потім засинала. Це пісня David Bowie "Where did you sleep last night", яку я люблю найбільше у виконанні Курта Кобейна. тож я ввімкнула запис з концерту Nirvana з цією піснею, ще й особливо прекрасний своєю атмосферою.

Я спитала, яка це музика на її думку - сильна чи м'яка? Вона відповіла, що середня. Тоді я їй сказала що це гранж, група Nirvana, назву та логотип якої вона вже й так мені малює через мої футболки. Пояснила, що взагалі значить слово "нірвана". Сказала, що це співає Курт Кобейн.

"А ти була на його концертах?"

"Ні, він помер коли я була ще маленька"

"Він помер зі старості?"

"Ні.. він сам себе вбив"

А от вона й перша розмова про суїцид. Страшна й складна тема. Особливо, коли говориш з девятирічною дівчинкою. Але в будь-яких розмовах, я не люблю отого "ти ще занадто мала для розмов про це, колись потім скажу" і тим паче брехати своїй дитині. Думаю, от будь-кому можна брехати, але не своїм дітям. Питання лише в кількості та форматі, які зараз доступні для сприйняття дитини.

"А чому він себе вбив?"

"Напевно, через депресію. Це такий стан, коли сумно, нічого не хочеться робити, взагалі нічого не хочеться й сил ні на що немає. Але є психологи, психотерапевти та психіатри, які можуть в цьому допомогти."

Ми слухаємо "Come as you are". І знов просто говоримо про Курта Кобейна, я сказала про те, що його дружина й донька теж займаються музичною творчістю.

"Не розумію.. У нього була популярність, дружина, донька.. було гарне життя, навіщо себе вбивати"

"Ти знаєш, інколи депресія зовсім не від поганого життя. Людині погано просто так, без якоїсь навіть їй самій зрозумілої причини. Він був у депресії, посварився з дружиною, і це було для нього, очевидно, останньою краплею".

"І що, тепер від нього не буде ніякої нової музики, ніяких відео?"

"Ні, не буде."

"Це нудно... А його душа тепер переселилася в іншу людину?"

"Не знаю. Може переселилася в іншу людину, може просто він на Небесах".

На цьому розмова про Курта закінчилася і я ввімкнула їй іншої музики теж. Правда, не менш меланхолійної, але Joy Division з історією суїциду ще Яна Кертіса було б вже забагато для одного вечора. А щоб зрозуміти творчість, треба трохи знати про тих, хто творить.

Тему суїциду бояться підіймати. Типу, про неї кажуть вже, але якось загалом. Існує міф, що прямі питання про суїцид можуть його спровокувати. На правах людини, яка з усіх сторін знайома з цією темою - в першу чергу, як та, що намагалася робити це сама, а також мала знайомих, які намагалися це зробити, на правах того, скільки теорії я обробила в універі для своїх робіт з теми суїциду, навчання клініці та попередження суїциду, і, звісно - з роботи з клієнтами.. Не говорити про суїцид - це помилка. Наш інстинкт самозбереження досить сильний для того, щоб прості питання (доброзичливі, звісно) могли спровокувати когось це зробити. Так само, бажання жити не повернуть ніякі "антисуїцидальні контракти", які популярно рекомендувати заключати з клієнтами психологу. Ну от чесно, якби я хотіла вмерти, то такий контракт мене не спинив би. Навпроти, на таких умовах, я б до психотерапевта й не пішла б. Бо якщо б я таки намагалася це зробити, то довелося б приховувати це від терапевта, а тоді це вже хрінь, а не психотерапія. А якщо б психотерапевт відмовився потім працювати, то ще один моральний удар і ти залишаєшся без терапії взагалі, що тільки погіршує ситуацію. На курсі "Запобігання самогубствам" від Весліанського університету (Wesleyan University) теж казали, що антисуїцидальні контракти не мають ніякого сенсу. 

Мені ще сподобалося зауваження з курсу, що краще казати не "людина покінчила життя самогубством", а "людина померла самогубством". це дуже тонка, але велика різниця, якщо її осягнути.

Коли ми бачимо людину в тяжкому стані, нам стає важко сказати: "А чи були у тебе думки про самогубство?" Мені теж складно. Але це виправдане питання.

Згадалася сцена з фільму "Барбі". Весела вечірка і раптом прекрасна Барбі каже: "А ви коли-небудь думали про смерть?" Ніхто ж не схотів з нею про це говорити. І вона не говорила більше.

Хтось сам говорить про те, що хоче померти. Хтось пише записки. А хтось помирає безмовно.

Бо тема суїциду настільки табуйована, що людям страшно не стільки померти, як сказати про те, що вони цього хочуть. Хоча друге допомогло б отримати допомогу. Але не в усіх вустах.

Досить часто суїцид обумовлений почуттям провини та сорому, і коли кожен другий каже, яка то дурна й егоїстична людина, що так вчинила, то почуття провини і сорому з'являється ще й за це, що, насправді, ніяк не мотивує жити. Не мотивують жити шаблонні слова "усе буде добре" й розмови про радощі цього життя. Людина не здатна зараз це відчути й лише переконується в тому, що ви її не розумієте й закривається знов. Навпаки, треба говорити про те, як людині погано. Не погоджуючись і не заперечуючи те, що людина собі вирішила. А з доброзичливою цікавістю, та співчуттям до почуттів. Коли ви цікавитися внутрішнім світом людини, то і в неї більше цікавості. А цікавість - перша сходинка до виходу з депресії. З позиції не переконати її цього не робити, а з позиції почути голос її страждань, чому вона хоче це зробити. Не переконати, що життя прекрасне, а почути чому воно не прекрасне. Не змусити хотіти жити, а спробувати знайти те життя, яке вона хоче жити. Не засуджувати бажання померти, а просто висловити щире бажання бачити цю людину живою.